Іван ТОКОВЕНКО: «Перед першим матчем у Суперлізі у мене тремтіли руки»
Цього сезону «Черкаські
Мавпи» стали клубом, в якому було найбільше молодих дебютантів Суперліги
Паріматч. Один із них, вихованець приватної баскетбольної школи Михайла
Бродського – Іван Токовенко. У свої 16 років центровий вже має зріст 212
сантиметрів. Гравець розповів про свій пізній прихід у баскетбол, поділився враженнями
від дебюту в Суперлізі та роботи з основною командою клубу.
– Іване, ти
пропустив кілька тижнів через коронавірус. Як відновлювався після цієї хвороби?
– Хвороба пройшла легко. Я дещо хвилювався
спочатку, але вже у перші п’ять днів я зрозумів, що все буде добре. У мене була
легка форма. Нещодано я повернувся. До цього довелося пропустити кілька матчів
Вищої ліги. Зараз здав тест, він показав негативний результат. Більше того, у
мене вже є антитіла до коронавірусу. Одразу повернувся до роботи, аби якнайшвидше
допомагати команді.
– Наскільки складно повертатися до форми?
Адже у багатьох гравців основи були ускладнення, також часто проблеми виникають
у високих хлопців. Як у тебе?
– Так, на початку було дуже складно. Але
навіть під час зараження, коли я був на самоізоляції, то вдома намагався щось
робити, якось тримати себе у формі. Після повернення на перших
тренуваннях було дуже складно, я видихався вже після перших 10-ти хвилин. Але
поступово повернувся і зараз відчуваю себе чудово. Займаюся з усіма на рівних.
– У Вищій лізі ви зіграли вже низку матчів.
Які враження від старту в сезоні і очікування від чемпіонату?
– По результатах матчів із Житомиром мені
сподобалося, що ми можемо боротися у цьому чемпіонаті. З «Прометеєм» здобули
одну перемогу, в іншому матчі програли – так вже вийшло. З Одесою також були
непогані матчі і невдалий зі Львовом.
– Минулого сезону ти вперше почав грати у
Вищій лізі, зрідка отримував ігровий час. Зараж вже ти є одним із основних
баскетболістів команди. Як ти справляєшся із новою роллю і як почуває себе у
Вищій лізі?
– Цей сезон дуже важливий для мене. Тренери
дають шанс – я намагаюся ним користуватися. Дякую їм за це. Поки демонструю
непоганий результат, але ще треба дуже багато працювати
– У тебе є перевага над багатьма опонентами,
в першу чергу твого віку – це зріст. Які настанови тобі дають тренери? Як потрібно
користуватися такими природними даними?
– Моє першочергове завдання – бути під кільцем,
намагаюся завжди займати там вигідну позицію і чекати на передачу. Якщо перші
номери мене не «грузять» – це вже їхня проблема. Тренер з ними розбереться.
– У Вищій лізі тобі часто протистоять
дорослі опоненти, чоловіки, які пограли в Суперлізі. Наскільки складно грати
проти них, боротися під кільцем?
– У першому
сезоні було складно. Я дуже хвилювався. Був величезний страх. Я пам'ятаю, що дуже
боявся першої гри, не знав, що мені робити, як поводитися. Зараз вже я знаю,
чого чекати, знаю, яким буде контакт, тому готовий до всього.
– Але ж тобі
потрібно суттєво набирати м'язову масу.
– Так, тренери
говорять, що мені треба набирати. Зріст у мене є, лишилося набрати масу. Треба
багато їсти і ходити в тренажерну залу. Намагаюся ходити якомога частіше. На
жаль, через те, що 11-й клас, підгтовка до ЗНО, виникають труднощі. Я іноді
школу пропускаю через тренування. Тому індивідуально складно часто відвідувати
тренажерну залу.
– Цього сезону ти
навіть дебютував у Суперлізі. Наскільки цей момент був хвилюючим для тебе?
– Було дуже
страшно. Я просто сидів на лаві запасних, тремтіли руки. Я не знав, що робити.
У певний момент тренер каже: «Ваню, виходь!», - мене одразу кинуло в піт, не
знав, що робити. Дещо загубився у матчі, але нормально. Це величезний досвід.
– Як рідні і
друзі відреагували на твій дебют? Святкували?
– Перед грою я
сказав мамі, що мене включили до заявки на матч. Вона дивилася, була дуже рада, що я зіграв.
Потелефонувала і привітала мене. Телефонували всі родичі, вітали, казали – так тримати!
– Ти іноді
тренуєшся із основною командою, працюєш із Скапінцевим і Сергеєвим. Наскільки
приємно працювати з ними і що для тебе ці тренування?
– Вони дуже допомагають. У них великий стаж,
особливо у Скапінцева. Він мені сказав, що головне – діяти жорстко під кільцем
і також дивитися вгору. Тому що у мене є проблема, що дуже часто дивлюся на
підлогу.
– Тобі зараз 16 років. Займатися баскетболом
почав пізно. Чому?
– Баскетболом почав зайтися десь у років 14.
До цього я займався різними видами спорту – волейбол, футбол, плавання. Шукав
себе. А в баскетбол перейшов тоді, коли зріст став 206, я зрозумів, що з таким
зростом потрібно йти у цей вид спорту. До цього я спокійно ставився до
баскетболу, а зараз розумію, що можу пов’язати з цим життя. У мене великі
плани.