Кальніченко
Андрій
11форвард
Новини Фото Статистика

Андрій Кальніченко: «У мене лише одна мета – грати!»

 Через кілька тижнів «Черкаські Мавпи» розпочнуть підготовку до нового сезону. Дехто з новоспечених гравців клубу використовує цей час задля того, аби відпочити, інші вже засумували за баскетболом. До когорти останніх належить форвард – Андрій Кальніченко, який вже тренується двічі на день. Поспілкувалися ми з новачком «Мавп», який поки що знаходиться в Одесі, після вечірнього тренування.

Андрію, насамперед, розкажи про свої мотиви переходу до черкаського клубу.
Побачити в Черкасах мене захотів тренер, після пропозиції від Холопова я особливо довго не думав. Головним для мене стало те, що я сподіваюся тут отримати більше ігрової практики, адже наставник на мене розраховує. Зараз у мене лише одна мета – грати, на жаль, в Одесі у минулому сезоні я пробуксував і не можу його занести собі до активу, спробую прогресувати тут, у Черкасах. До речі, в «Мавпи» я міг потрапити ще раніше. Свого часу, коли черкаська команда готувалася до сезону в УБЛ, мене запрошували сюди, але в Южному (на той час Андрій виступав за «Хімік») не захотіли розривати зі мною контракт.

Ти говориш про довіру тренера, але ж і перед початком попереднього сезону ти, скоріш за все, мав певні обіцянки, тренерського штабу одеситів?

Так, було таке, можливо, мені не вдалося використати свій карт-бланш, а, можливо, він був занадто малим, за великим рахунком, багато що залежить і від самого гравця. Минулий сезон для мене склався не надто вдало. Я отримував десь по десять хвилин і виконував функції резервіста, перед яким стояло головне завдання – дати можливість відпочити лідерам. До того ж здебільшого в минулому сезоні мені потрібно було грати на новій і незручній для себе позиції четвертого номера. На цій позиції я ніколи у своєму житті не грав. Я – гравець з масою 93-95 кілограмів, а мені потрібно було протидіяти опонентам які далеко за сотню, плюс до цього – намагатися грати спиною у нападі та потужно і агресивно у захисті проти значно габаритніших суперників. Зрозуміло, що за таких умов у мене далеко не все виходило. Я ж тяжію більше до гри на позиції третього номера, мені навіть простіше зіграти атакуючого захисника. Я люблю, скажімо, вийти з-під заслону і кинути або втекти у швидкий відрив, ніж нав’язувати силову боротьбу.

Зараз тобі 26 років, фактично розквіт баскетболіста. Найближчі кілька сезонів дуже важливі для твоєї кар’єри, зважаючи на не зовсім вдалий рік в Одесі, ти можеш назвати найближчий сезон «сезоном життя» для себе?
У якійсь мірі – так! Від найближчого сезону багато що залежатиме. Мені потрібно буде добре попрацювати і зарекомендувати себе з найкращого боку. Скоріш за все, цей сезон може стати одним з найважливіших для мене, я це розумію і готовий до роботи.

З ким із нових партнерів по команді ти вже знайомий?
Коли я грав за «Хімік», до нас на перегляди приїздив Ігор Чумаков, от його я і знаю. Також знайомий зі Станіславом Сокуром, разом ми не грали, проте маємо багато спільних друзів, часто спілкувалися поза ігровим майданчиком. З рештою хлопців, сподіваюся, теж знайдемо спільну мову. Взагалі, я вважаю, що від атмосфери в середині команди серйозно залежить і результат.


Вечірнє тренування Андрія

Я знаю, що ти вже активно тренуєшся. Засумував уже за баскетболом?
Минулий сезон для мене закінчився дуже рано, ми не потрапили в плей-офф, тож відпочивати довелося ще з травня. Відповідно, перший місяць я багато часу проводив зі своєю родиною, з дружиною гостювали у батьків та бабусі. Також вже встиг навіть двічі відпочити закордоном, відповідно, за цей час скучив за баскетболом. Я вже давненько розпочав повноцінні тренування, майже постійно займаюся двічі на день. Зранку в мене пробіжка та баскетбол, ввечері я займаюся за індивідуальною системою підготовки.

Зважаючи на дві закордонні поїздки в міжсезоння, можна зробити висновки щодо твоїх захоплень. Це подорожі? 
Так, я обожнюю подорожувати, відкривати для себе щось нове, зокрема, різні країни. В цьому році я їздив з другом у Болгарію, а з дружиною відправилися в турне Грецією, Румунією та Болгарією. У Європі я взагалі був у всіх країнах, а найдовшим перельотом, думаю, була мандрівка в Таїланд. Зрозуміло, що відсотків 70 країн я відвідав через заняття баскетболом. Зокрема, виступаючи за «Хімік» кожного сезону ми грали низку сезонів у Єврокубку. 
  
Якщо ж говорити про інші мої захоплення, то попри те, що я живу в Одесі, не скажу, що  я часто потрапляю тут на море, я не дуже цього люблю, хіба що можу вибратись на пляж зранку, а віддаю більше перевагу різноманітним кафе, де можна поспілкуватися з друзями. 

Ти народився в Придністров’ї, але на професійному рівні почав грати в Україні,  наскільки комфортно ти себе почуваєш тут?
Абсолютно комфортно, зараз моє рідне місто – Одеса, тут я вже прожив близько десяти років, моя дружина теж звідси. Народився я в Бендерах, але мої батьки після того, як я перебрався в Україну теж переїхали в Одесу.