Новини клубу

Після фінальних турів "Фортеці-94" та "ЧПК-96" головний тренер цих команд Максим Міхельсон завітав до прес-центру Клубу, щоб звернути увагу громадськості на проблеми дитячого баскетболу на Україні.

 

 

"Знаєте, на іграх фінального туру трапилась одна річ, яка вразила всіх тренерів, батьків і взагалі присутніх. Це договірні матчі. Тренер однієї з команд, побачивши, що не зможе виграти у суперника більше 6 очок, просто сказав своїм хлопцям "злити" гру. Робилось це все для того, щоб ускладнити нам положення. Якби Полтава виграла хоча б очко у свого суперника, якому вона "злила" гру, то для чемпіонства нам би вистачило просто перемоги над Одесою. А так, ми другі. І я не скаржусь на результат. Мої хлопці показали гідну гру, а це найголовніше! Я просто не розумію, як можна казати 12-річним хлопцям: "Все, зупинились". Мовляв, якщо не можемо досягти бажаного результату для себе, то встромимо палку в колеса Черкасам! Як виявилось, цей тренер перехитрив сам себе, оскільки якби він довів гру до перемоги своєї команди (а до того йшло), то спокійнісінько посів би ІІІ місце.

 

Я не знаю, чи домовились тренери цих команд, чи це була ініціатива лише тренера Полтави. Це не настільки важливо. Почуте від нього просто перекреслює всі принципи спорту, а особливо дитячого. Діти займаються для того, аби стати класними спортсменами, розвиватись і досягати вершин. А тут виявляється, що цих вершин не можливо досягнути, бо якась людина вирішила просто "злити" гру! Якби ви бачили очі вболівальників та батьків! Найщиріших емоцій, мабуть, взагалі не буває. Вони вболівають, надіються та переживають. І от така холодна фраза "Все, зупинились" перекреслює все. Це нечесно. Нечесно по відношенню до своєї команди, до суперника, до вболівальників. Тренер має налаштовувати команду на перемогу на кожній грі, і аж ніяк не наказувати програвати через свої незадоволенні амбіції і хибні міркування".

 

 

"Зараз в дитячому та юнацькому баскетболі стало повсякденним явище "перероблених" гравців. Що це таке? Ну, наприклад, команда виступає у віковій групі 1996 року, а насправді там пару хлопців на рік (а то і більше) старші. Вони вищі, кремезніші і більш досвідчені. Різниця у 1-2 роки дуже важлива, коли тобі 12 чи 13. Хлопці 1996 року народження ще діти, а 14-річні гравці – це вже підлітки. Тут пояснення зайві. Інколи команда програє лише тому, що хлопці молодші! Діти йдуть із сльозами з майданчика. І це не сльози поразки. Це сльози несправедливості. Зараз вже звично, що кожна команда має «перероблених» гравців. Раніше нормою було 1-2 старших хлопці. А зараз 4-5 "переробленими" гравцями вже нікого не здивуєш! Навіщо тоді оці вікові групи створили? Де тут чесна гра? Коли бачиш на майданчику двометрових "дітей", які мало не голитись почали, то розумієш, що принцип Fair Play забутий давно і надовго. Ліцензії та карточки гравців ніяк не контролюються. Невже перемога важливіша за саму гру? "Перероблені" діти в збірних грають. Один "перероблений" баскетболіст у збірній – це, як мінімум, один талановитий "чистий" гравець, який не зіграє за збірну. А це іще одна загублена баскетбольна душа. П’єр Де Кубертен мабуть у могилі перевертається. Тут принципом чесної гри і не пахне. Про цю проблему потрібно говорити вголос. Про неї треба писати і приймати міри, інакше буде дуже важко розвивати український баскетбол."