ЦЕ Є ТЕМА! (прочитай і буде тобі позитив)

Як ми вчора повідомляли, наші діти, тобто юнацькі баскетбольні збірні міста, благополучно повернулися зі зборів у Залізному Порту.

Не доoчікуючись “завтра”, коли Максим Міхельсон (для тих хто ще не знає своїх героїв - це тренер збірних юнаків 96-ого та 94-ого р.н., що здобули цього сезону на Всеукраїнській юнацькій лізі комплект срібних нагород) збере своїх хлопців на тренування, я вирішила поспілкуватися з кимсь із хлопців вже сьогодні.

Подзвонила Голику Вадіму (гравець “Черкаських Мавп – ЧПК-96”). Його номер телефону в контактах ще з часів звичного черкаським вболівальникам фотоконкурсу МАВПОМАНІЯ, що триває під час сезону ігор команди Суперліги.

- Привіт, Вадік! Якщо є можливість та бажання, то може розкажеш про вашу поїздку?
- Добре.
- Ну то зустрінемося біля Леніна. Бери з собою друзів.
- Двох точно приведу.

Їду. У Черкасах тропічне літо: майже кожен день йде дощ, чергуючись з сонцем. Рослинність буяє, хоча в цей час зазвичай зелень втомлена. В автобус зайшов охайний старий та чепурна бабця, як стало зрозуміло з розмови чоловік та жінка. Шось весь час хіхікали, розповідали одне одному. Дід робив дружині милі компліменти, а вона весь час крутилася, щось жартувала. І він їй каже: “Мала, хоч тобі і сімдесят один, але вгамуйся вже! Дома будеш чудити!” Чому нормальні стосунки, зараз така дивина? Спостерігаючи такий позитив, думається, що старіти зовсім не страшно.

А поки що, у місті і особливо біля Леніна була бурхлива молодість. Вадим прийшов з Нікітою та Антоном (дружбани з тієї ж команди). Вони ховалися під кущем від дощу. Підбігла та сховалася разом з ними. Колективно вирішили зробити ще одну перебіжку до кафе. За морозивом Братики все розповіли.

Почав Вадим: “Залізний Порт знаходиться в Херсонській області. Там ми пробули два тижні. З нами їздили тренери Максим Сергійович, Олександр Миколайович та тренер з загально фізичної підготовки Суперліги Віталій Васильович".

Нікіта: “Він нас навантажував, але показав багато нових цікавих вправ”.

Вадим: “Oдного разу дав завдання дуже багато бігти”.

- А “дуже багато” це скільки?)

Вадим: “Hу близько п’яти км”.

Нікіта: “Да-да-да!”

Вадим: “…і зазвичай зранку бігали”.

- Тобто було по два тренування на день?

Вадим: “По три!”

- То коли ж ви відпочивали?

Вадим: “Та в принципі відпочили…”

Нікіта: “Трошки! Бо спати хотілося.”

Вадим: “Ну да… бо вдень лише я спав)”

Нікіта: “Вставали о сьомій. Йшли на тренування. О 8.15 снідали в столовій.”

Вадим: “Та-а-к… але на останню вечерю))) нам підсунули геть сирі макарони і-і-і…. ну вони були дуже сирі… але Максим Сергійович сказав, що йдіть самі з’ясовуйте”.

Нікіта: “…і ми, всі 25 чоловік, пішли… Спочатку до директора пансіонату, але її не було. Покликали заступника. Заступник пішла до головної у столовій. Ми всі за нею. … через 20 хвилин ми повечеряли вже нормально.
(Далі Нікіта повернувся до теми розпорядку дня – авт.). Після сніданків в нас були півтори години відпочинку…точніше час для читання”.

- Хто що читав?

Антон: “Володар перснів“

Вадим: “Гаррі Поттера “

Нікіта: “Острів скарбів“

- І що, справді читали?)))

Вадим: “Я все прочитав. 600 сторінок”. (і клятвено поклав долоню на логотип «Мавп»!!!)

- Що означає цей жест???

Хлопці відповіли в один голос: “Вірні своєму Клубу”

Ось так… Не знаю як ви, а я приголомшена. Мабуть на цьому, можна було б “закруглятися“ і з інтерв’ю… і з нинішніми псевдо українськими Суперлігами, бо хлопці В ПОВНОМУ ПОРЯДКУ!!!!!!

Час іде швидко, але того сезону, коли ці всі юнаки вийдуть в основному складі команди Суперліги «Черкаських Мавп» вже чекаю з нетерпінням! Уявляю, як зал в рази більший «Будівельника» буде вітати СВОЮ команду стоячи… з перехопленим подихом. А ВОНИ будуть ПРОСТО грати.

…але, хлопці не здогадуючись про радужні мрії, повернулися до книг.
Вадік: “Сюжет – такий собі. Всі один одного вбивали. Але були моменти, коли я над чимось замислювався… хвилювався”.

Нікіта: “A мені подобається читати про пригоди. Про острів, піратів. Я тоді мрію…”

- Антон, ти, мабуть, щось приховуєш, бо весь час мовчиш?)))

Антон: “Tа я насправді не читав. Не дуже я це люблю…”

- А що любиш?

Антон: “Kомп’ютерні ігри”

Вадік, сміючись: “Aга! І ті про баскетбол!!! Спочатку він сидячи грає в НБА))) тоді виходить на реальний майданчик покидати… і знову НБА)))”

- А що найбільше не любиш?)))

Антон: “Kабачки! А коли їх нам давали у столовій то я думав куди їх сховати)”

- Я знаю, що на виїзних іграх ваша команда навіть молиться за столом… є таке?

І знову майже вголос: “Боже, дай нам побільше слемів та трьох! Амінь! )))… а ще ми танок вигадали, після того, як одного разу Максим Сергійович сказав, що нам необхідно бойовий дух підняти. Правда, ми його в НБА піддивилися, але переробили на свій лад.”

Слова ще були, але головне вже сказано та почуто... і ми пішли хлюпатися у фонтані під вікнами мерії)))