Новини клубу

     Давайте згадаємо: якість перших трансляцій ліги – вони були відверто далекими від задовільних. За місяць, який минув із початку старту чемпіонату, якість помітно підвищилась, все це повязано з обкаткою операторських та режисерських команд.

 

     Скільки у нас людей вміють знімати спорт? Небагато, та для того, аби задовільнити потреби аутидорії, вистачало. На сьогодні з народженням УБЛ географія баскетбольних міст суттєво збільшилась, а от професіоналів пульта та об’єктиву аж ніяк не побільшало. Закрити цю проблему можна лише двома способами. Перший з них -  це постійна практика, під час якої закриваються очі на відверті огріхи та ляпи трансляцій.

 

Другий метод заокеанського походження. Американська спортивна шоуманія вимагає від всіх складових, котрі долучаються до продукту неймовірної майстерності та самовіддачі. Відтак тамтешні оператори та режесери проходять спеціальні перепідготовчі курси. Проте, таку практику наврядчи можна примінити в українській ситуації. По- перше, бюджет УБЛ та заокеанських турнірів суттєво різниться, а по-друге, про відповідну підготовку кадрів в Америці піклується сам телеканал, розуміючи, від якості залежать його рекламні гроші. В Україні ж, поки що клуб має платити за телепростір, а не навпаки. Відтак стають очевидними інтереси на початку сезону невеликих телестудій (які переважно і забеспечують трансляціями УБЛ).  Зиск вони отримали, а картинка їх не цікавить, адже рекламодавці їм нідочого. Подібні підходи знімальних груп під тиском представників УБЛ вже залишилися в історії, проте зробити з технічної групи справжніх професіоналів з баскетбольним баченням зможе лише час та натхненна праця самих телевізійників.

     Курс на українізацію баскетболу Лігою був взятий за рахунок революційної системи 4-1. Хтось вже і її засипав недобрими словами, посилаючись на те що вона, поряд із засиллям легіонерів, яких в УБЛ заграти можна значно дешевше ніж у ФБУ, не є дієвою. І дійсно зерно правильної думки в цьому твердженні є: команд в Україні побільшало, а разом з ними й побільшало легіонерів третього гатунку, які легко сюди приходять і так само безболісно можуть звідси поїхати.

     А я вам скажу що від цього нікуди не подінешся. Тут треба запитувати чому так трапляється більше не в керманичів УБЛ а в українських тренерів які виховували   баскетбольне покоління 84-90 років народження. Де молоді кадри які можуть скласти конкуренцію попередній школі чи іноземним виконавцям навіть посереднього рівня. Лохманчук, Гладир, Агафонов, Пустозвонов, Локтіонов і ще кілька їх одноліток від сили можуть  укомплектувати одну команду більш-менш нормального рівня. А їх в Україні з цього сезону стало 18. З огляду на це Україні просто необхідна пристойна кількість іноземних виконавців. Волес, Драгойловіч, Фон, Коядіновіч, Павлович – наврядчи претендують на реноме гравців третього гатунку. Візьму на себе таку відповідальність і скажу, що більшість з них не загубилась і в наших топових клубах. Інша справа, що поряд з ними в пошуках кращої долі на українські паркети дехто приїздив дійсно відбувати номер. Але будемо відверті в Україні і такого «продукту» немає.

     А тепер запитання для всіх націоналістів, - як би зараз виглядали «Грифони», «Дніпро-Азот» та «Говерла» без своїх, нехай і не зіркових легіонерів? Зараз, в свій дебютний сезон, така закордонна (і відносно дешева) ін’єкція життєво необхідна клубам УБЛ, принаймні задля рівня конкуренції в чемпіонаті. Адже наврядчи, навіть найбільші прибічники баскетбольної українізації, були б взахваті від першолігового рівня деяких команд.