Іван КОЛЬЄВІЧ, як особистість
Чорногорський легіонер Іван КОЛЬЄВІЧ приєднався до складу ЧЕРКАСЬКИХ МАВП лише у кінці жовтня. На сьогодні він став одним з ключових гравців команди та «не загубився» у рейтингу Української баскетбольної ліги.
У спортивному середовищі він сприймається як трудоголік на межі божевілля. Проте, результативність Кольєвіча виключає жарти типу «чемпіон з тренувань», а під час пробивання ним штрафних фани можуть емоційно відпочивати, бо м’яч потрапить до корзини, не торкаючись кільця.
Окрім підтвердженої баскетбольної профпридатності Кольєвіч, якого всі кличуть просто Коля, має інші таланти та цілісну, як моноліт, особистість.
- Ти тренуєшся повсякчас: кожного дня додаткові заняття у фітнес центрі, приходиш раніше всіх до залу та йдеш останнім. Навіть на виїзді з ранку раннього прямуєш до "тренажерки". Це індивідуальна потреба чи так мають працювати всі?
«Баскетбол – це моя пристрасть і я не втомлююсь це пояснювати знову і знову, а тренування роблять мене кращим у грі. Кожен сам вирішує наскільки для нього важлива справа його життя і скільки він готовий витратити зусиль заради найкращих результатів.
- Що необхідно, аби якнайкраще відіграти матч?
«Гра – це, не лише 40 хвилин конкретно ігрового часу. Гра – це, як мінімум, три дні особливої підготовки до матчу: дотримання режиму сну, правильне харчування, спеціальні тренування.”
- На майданчику ти, мабуть, найбільш стриманий щодо емоцій. Це характер?
“У житті я дуже темпераментний. Але у спорті багато спостерігав за висококласними виконавцями і зрозумів, що істинні професіонали майже не виказують емоцій у грі. Тобто, не те щоб не виказують, вони їх дійсно не мають. Буває, що емоції потрібні, аби підбадьорити чи завести команду, якого з гравців чи публіку. Емоції мають бути лише частиною шоу.
Я коли був зовсім молодим, то в одній грі забивав 40 очок і в наступній 2. З часом набуваєш стабільність, що і є ознакою майстерності. От ви подивіться на лиця провідних гравців, наприклад, ЦСК. Вираз обличчя майже не змінний за будь-яких розкладів гри.”
- Які маєш спортивні мрії? НБА?)))
«Про НБА я мріяв коли мав 10 років. І мав у житті шанс там грати. Тоді мені було 18-19 років. Першого року мене запросили до Америки і я мав 7 ворк-аутів у різних містах, серед яких: Індіана, Вашингтон, Нью-Йорк, Лос Анжелос, Сан Антоніо. Це типу тренування на яке запрошують ще кількох гравців на перегляд, а також обов’язково присутній генеральний менеджер.
Щоб отримати таке запрошення і потрапити на ці перегляди, необхідно щоб тебе помітили вже у Європі як молодого перспективного гравця. Окрім фізичних можливостей, треба пройти тест на визначення інтелектуальних показників. Також відповідати психологічно.
Так ось, на тренуванні у Чікаго були 60 гравців НБА, 6 команд, 7 днів спільних тренувань та харчування. Все спільне. Граєш кожен день, кожен день. Це дуже складно. До речі, тоді у Чікаго ми грали разом з Артуром Джонсоном, якого і досі так люблять у Черкасах.
Наступного року мене замовили вже на 15 ворк-аутів. Але втрутилася доля. Після ранкової розминки я йшов на літак і послизнувся на вологій підлозі.
Із-за травми мене ніхто не побачив. Доктор сказав, що необхідно зробити паузу днів на 20. Впродовж цих днів я не вилазив з басейну та займався зі штангою.
Драфт вже скінчився, але стартувала літня ліга, на яку приїздять найкращі гравці з Європи. Це означав другий шанс. Проте вийшовши у стартовій п’ятірці, вже в першій грі я знову травмувався. Це був наче знак. Я не хочу сказати, що зараз грав би в НБА, але був шанс і я мав впевненість у своїх силах.»
- Ти сильно шкодуєш, що тоді втратив цю можливість чи з часом твоє ставлення до тих подій змінилося?
«Я знаю, що аби я залишився в Америці, то не побачив би того, що я побачив, граючи у багатьох країнах. За цей час життя дарувало мені багато досвіду та розуміння. Саме різноманітність світу та людей, яких я зустрічав, вплинули на розвиток моєї особистості.
Коли влітку ми зустрічаємося з другом, що грає в НБА, то він не виглядає щасливим. Занадто рано він поїхав і не знайшов себе, не знає чого хоче від життя. А це має знати кожен сам для себе.»
- Ти грав вдома у Чорногорії, в Іспаній, в Греції, а Литві, В Росії. Де тобі було найприємніше грати і яке місце згадуєш як найкрасивіше?
«Що стосується баскетболу, то найкраще було у Литві. Що стосується емоційного затишку, то Іспанію та Перм відчуваю як свою Батьківщину. Хоча Україна дуже схожа на Росію і тому я швидко пристосувався.
З мовою також проблем не має. Іспанською володію вільно. Це дуже красива та проста мова. У «Більбао» наш тренер вчинив дуже розумно. Він сказав: «Я буду розмовляти англійською лише місяць, поки ви не вивчите іспанську.» Нас було четверо нових гравців, хто після тренувань залишався на заняття з іспанською. Приходив вчитель. Було цікаво.
Італійська дуже схожа. Хіба що закінчення відрізняються. Тож можу сказати, що наполовину володію італійською. Англійську, зрозуміло, що також знаю. А російську за півроку також непогано вивчив. Хоча без вчителя і тому граматику упустив.»
- Що скажеш про український Чемпіонат?
«Я не критикую того, на що вплинути чи змінити не можу. В одному можу запевнити – я граю на совість будь-де. Я живу тут і зараз, а баскетбол – моя справа життя, яку я обожнюю.»
- Як святкуватимеш зимові свята?
«По можливості дуже спокійно у колі рідних, за якими дуже скучив. Нещодавно приїжджала мама. Це та людина з якою мені дуже комфортно. Вона мене розуміє та підтримує. Дуже добра. І про баскетбол не говорить ні слова, аби я відпочивав.
Особливо хочу побачити молодшого брата. Він також займається баскетболом і має хороші дані. Літом він тренується зі мною. Також до нас приєднуються до 10 хлопців (приблизно 17-18 років), і намагаються бути тримати навантаження.
Першого дня всі герої. А далі видно,хто пихатий і вже не може, а хто справді хоче займатися і прагне то робити.»
- То у ролі тренера ти себе вже відчув. Як гадаєш, чи дістане тренерська діяльність продовження у майбутньому?
«Чому б ні. Думаю я був би непоганим тренером. Суворим. Балачок би не терпів. А з роботи з тренерами у тих командах, де я грав, виніс чимало корисного.»
- Повернемося до новорічних настроїв. Який найприкольніший подарунок ти отримував у дитинстві?
«…..ооо, яке важке запитання!.... я дуже давно був дитиною.»
У Івана не лише пристрасть до баскетболу, хист до вивчення мов, а ще диплом музичної школи по класу фортепіано.
222.jpg)
