Усвідомлене щастя Фелікса КОЯДІНОВІЧА
За кожним гравцем у “Черкаських Мавпах” якщо й не закріпилося конкретного ярлика, то вже точно якісь характеристики можна приписати. В той же час Фелікс КОЯДІНОВІЧ залишився досить загадковою особистістю.Пропонуємо інтерв’ю з гравцем, яке можливо надасть більше уявлення про нього як людину.
- Фелікс, чи відчуваєш ти себе щасливою людиною? Якщо так, то в чому твоє щастя? Якщо ні, то чого не вистачає в житті?
“Я щасливий та задоволений життям і не маю бажань щось змінювати. Чим доросліше я ставав, тим більше починав відчувати щастя навіть у дрібницях.
Не маю якихось особливих чи грандіозних мрій. Просто не хочу втрачати нічого з того що маю.
Також щастя в перемогах. Не лише в баскетбольних, а взагалі у справах за які берусь.”
- Ти виглядаєш досить замкнутим та ніби не дуже комунікабельним серед гравців “Мавп”. Це помилкове враження?
“Я грав у багатьох командах і траплялося чимало ситуацій, які дали розуміння, що справжніх друзів у баскетболі може бути зовсім обмежене коло. Як і в будь-якій роботі кожен переслідує свої інтереси. Це не так просто знайти справжніх Друзів. Проте якщо я дійсно вважаю людину за друга, то ладен віддати все. І якщо хоч раз не відчую також ставлення до мене, то просто втрачу довіру.
Для мене не існує дружби 50/50. Тобто, я можу нормально комуні кувати з кожним на майданчику, але мене не обходить що з ними відбувається поза майданчиком. І також не допускаю до свого приватного життя.”
- То що? Виходить твої “довірені особи” не переважно не зі спорту?
“Так, так. Серед гравців маю лише одного Друга, хоча і грали разом ми з ним вже давно. Коли людина справді близька, не важливо чи то дівчина, чи то хлопець, зв'язок намагаєшся тримати постійно. Це важливо. І якщо я виглядаю закритим, то це не від якоїсь зірковості! Я просто такий. Не люблю давати привід людям до поведінки, наче я їх давній приятель. Але коли це так, то я вмію бути веселим.”
- Назви найважливіші на твій погляд якості, якими має володіти справжня жінка і справжній чоловік.
“А Справжню жінку і так само чоловіка видно одразу. Це просто видно.
Чоловік має бути сильним у всіх відношеннях та говорити лише правду. Хоча це стосується і жінки на тисячу процентів. А чому ні? Є багато сильних жінок, які змінили світ. …Я люблю переможців.
Не залежно від статі треба себе знайти та зрозуміти хто ти є. Це стосується навіть неймовірно красивих жінок, бо без цього вони просто не цікаві.”
- Як в тебе складається з російською мовою?
“Я хочу знати мову. Коли намагаюся щось сказати, бачу що мої українські знайомі починають посміхатися чи сміятися. Тоді я відчуваю себе не зручно і припиняю.”
- Щоб ти хотів побачити в світі? Куди поїхав би подорожувати?
“Перша річ - дуже хочу покататися в горах на лижах. Так склалося, що баскетбольний сезон не дає змоги кудись поїхати взимку. Доводиться тільки слухати розповіді друзів, які телефонують і навмисно розповідають як їм там добре: «Ми на лижах, ми на сноуборді, ми на зимовому сонці засмагли краще ніж на пляжі!»”
- Чим би зайнявся, якби було більше вільного часу у повсякденному житті?
“О-о! Це однозначно музика. Музика – це моє друге життя. Вона зі мною постійно, навіть коли сплю, вона звучить. Я її шукаю та скачую з Інтернету гігабайтами. Маю спеціальні програми де потім можу її обробляти. Вдома у Сербії маю все необхідну апаратуру діджея. Тож влаштовую вечірки. Всім подобається.
Діапазон того що слухаю безмежний. Люблю абсолютно всі напрямки: ренесанс, бароко, класика, електронна…. в кожному з них є щось по-своєму найкраще.”
- Чи впливали на тебе зміни команд та країн?
“Звичайно! В Сербії і Греції люди більш емоційні і в перемогах і в поразках. Це стосується і гравців і фанів.
В Греції фани дуже добре розуміють баскетбол. Все бачать і все розуміють. Їх не можливо надурити. Наприклад, списати свою помилку на іншого гравця чи симулювати. Але якщо вони бачать що ти чесно викладаєшся, то завжди підтримають. І тоді відчуваєш, що тебе всюди раді бачити. Вони вміють по-справжньому любити та ненавидіти. І це дійсно по-справжньому.
В Черкасах все в повному порідку: фани, зал, квартира та всі умови. Лише на деяких виїзних іграх не завжди все в належному стані.”
- Які б поради ти дав хлопцям які тільки починають займатися баскетболом?
“Ну по-перше, будь-який спорт – це чудово. Не важливо чи стануть вони професіоналами. Але спорт допоможе їм Вирости та піднятися.
Мій перший контакт з м’ячем відбувся в 17 років. У Боснії була війна і можливість займатися спортом з’явилася лише влітку 96-ого. Уявіть як зараз починати займатися баскетболом, наприклад, в Іраку. Тому хлопцям, що мають можливість нормально тренуватися, навіть не уявляють як їм пощастило. Зараз я повернуся до першого запитання і повторюся. Так, я щасливий. Щасливий що знайшов себе. До «Воєводіни» я потрапив у 25 років, тож у професійному баскетболі я лише п’ять років.”
- То все ж таки як саме ти знайшов для себе баскетбол?
“Мій батько до війни був спортсменом і в мені тече спортивна кров. До війни я займався футболом. А під час війни, за рік виріс майже на 20 сантиметрів. Коли мене побачив вчитель у школі то забрав до баскетболу. Знайти футбольне взуття 49-ого розміру було не можливо і я залишився в баскетболі.”
- Які події війни ти пам’ятаєш?
“Я був малим. Але звичайно пам’ятаю окремі ситуації. Мій батько був безпосередньо у воєнних діях п’ять років. Потім мав багато проблем. Я ж на той час погано розумів що відбувається. Розумієте, я не думав про війну як про віну. Просто звикаєш до всього і приймаєш реальність.”
Собачка Фелікса, яку він навіть забирав з собою, коли грав у Росії
щаслива людина разом зі щасливою собакою
мама та сестра
Греція. Найкраще місце на планеті для Фелікса
- Останній штрих
“Я не вживаю білого рафінованого цукру. Це шкідливо. Також не визнаю білого хліба, бо він втратив всі корисні елементи. Віддаю перевагу чорному та висівковому.”
222.jpg)
