Новини клубу

 

 

 

 

 

В останньому контрольному матчі «Черкаських Мавп» проти «Миколаєва» третину командного доробку (25 оч.) наколотив Дмитро Подоляко. Як каже сам захисник: «в нього «пішло». До того ж таких результативних походів у баскетболіста за всю кар'єру було немало. Щоправда, в першій половині сезону 2007–¬¬2008 про велику кількість здобутих очок Подоляко лише мріяв, так само, як і сподівався на належну кількість ігрового часу у футболці «Черкаських Мавп». Той сезон для черкаського клубу був пов'язаний з гучними іменами: Роджерс, Хатіб, Стрейт і з такими ж гучними провалами (7-ме місце Суперліги). Дмитро в команді був лише півсезону, після чого повернувся до Вінниці. «Друге пришестя» Подоляки до черкаської команди значно відрізняється від того сезону: команда розміняла Суперлігу на вишку, а Дмитра брали в цей колектив на значно звичніший для нього статус – місце одного з лідерів команди. При чому одним із пунктів контракту була пристойна кількість ігрового часу, яким так дорожить цей гравець.
– Тоді мені не могли дати стільки часу, скільки я хотів. Я – людина амбітна і не можу просто сидіти на банці і дивитися, як хтось грає. Тому тоді, в 2007-му, я  і поїхав із Черкас. Попрощавшись із клубом, ми залишились у нормалтьних відносинах, без жодних претензій.
– Тоді селекція клубу зібрала, напевне, найзірковіший склад за всю історію, однак атмосфера в команді, наскільки мені відомо, була жахливою.  Не зовсім «компанійські» стосунки були, як між іноземцями та українцями, так і між самими легіонерами. Прокоментуй ці події.
– Так, я тоді потрапив в команду майстрів, було нелегко, важко емоційно, адже ті легіонери десь, можливо, і тиснули психологічно – своєю зверхністю. Складалося таке враження, що вони старалися зламати кожного, хто давав слабинку. Їхня зірковість, можливо, і збивала команду. Наприклад, Ель Хатіб приїхав в Черкаси справжньою зіркою, в Лівані на нього просто молилися, та перебудуватися під український баскетбол він так і не зміг. Йому і в голову не могло прийти, що судді можуть судити неадекватно, що тут не слід тягнути на себе ковдру. Красномовний був момент, коли ми грали проти БК «Києва» і кияни на всю команду зробили 7 втрат, а один Хатіб припустився 8-ми. На запитання: «Чому так?» Хатіб відповів, що винен не я, а мої партнери – вони мене не розуміють. Після цього в хлопців остаточно пропала повага до нього. І, на жаль, це лише один приклад поведінки деяких легіонерів.

– Коли отримав пропозицію повернутися до Черкас через 2 роки, як відреагував і наскільки важко було на неї погодитися?
– Рішення приймалося не дуже легко, адже на цей момент я був повністю заклопотаний іншим. По-перше, грав за «Скорпіони» (київська команда Вищої ліги), в яких я отримував 40 хвилин ігрового часу. По-друге, в мене бул інша, небаскетбольна,  робота, де я працював за фахом (економічним). Рішення про перехід мені допомогли прийняти президент «Скорпіонів» Валерій Роман і моя дружина. Контракт я підписував не під Вищу лігу, а  під Суперлігу.

до черкаських вулиць                                                       – Наскільки тобі було важко змиритися з тим, що попри перехід, тобі знову доведеться грати у вишці? 
– Для мене особливої різниці немає де грати, кому забивати, проти кого захищатися, адже я така людина, котра не може відбувати номер, мені це просто не дозволять зробити власні амбіції. Я не той, хто може вийти на майданчик відбігати, сплюнути на паркет і сказати тренеру, що в мене там щось болить, я не можу грати і т.д. Я хочу по-справжньому викладатися, грати, працювати, врешті-решт, і мені не так важливо, де, головне, щоб мені давали таку можливість! Звісно, певне розчарування було після того, коли дізнався, що знову Вища ліга – це вже сприймається, як клеймо. Проте, у вишці є такі унікуми, проти кого дуже цікаво грати, там зовсім інше мислення, десь на рівні суперліги.

 

– Щодо мислення твоїх партнерів: яке воно, як проходять тренування?
– Сьогодні ми не тренуємося, як під Вищу лігу, ми працюємо, виключно, під Суперлігу. Всі вправи, вся тактика розрахована під неї. Для Вищої ліги можна було зібратися за два тижні, побігати кроси і все. Рівень Вищої ліги важко назвати високим, зараз є кілька команд, які можуть скласти конкуренцію, але не більше.

– Доречі, про суперників: кого бачиш головним конкурентом твоєї команди за золото Вищої ліни?
– Є кілька команд, які можуть скласти конкуренцію. Скажімо, це команда «Кремінь»¬, але тільки у повному складі та при достатньому фінансуванні. В минулому сезоні я грав проти них у складі Вінниці (Вінницікі Зубри), ми зіграли з ними рівно: дві гри виграли, дві –програли. При чому Вінницю важко порівняти з теперішніми Мавпами – там «ігрових» нас було п’ятеро-шестеро, а в Мавпах нині більш якісний склад. Окрім того, у Вищій лізі УБЛ була команда «Кривбасбаскет-Люкс», якщо її збережуть на цей сезон, в матчах з нею також буде нелегко. Я не знаю, яка ситуація з «Сумихімпромом», якщо команда гратиме під орудою Шаптали, буде нелегко розбити їх захист. Виокремлю також «Алчевськ» і «КТУ». Думаю, прохідних турів в нас буде десь 5-6.

– Твоїй команді вже вдалося відіграти два контрольні матчі, з сильними суперниками («Кривбасом» та «Миколаєвом»). Проаналізуй ці поєдинки.
– У Кривому Розі в нас була серйозна нервозність. Проти нас грав, можна сказати, гранд, чемпіон УБЛ (команда все-таки не з вулиці взята). Хотілося показати якомога кращий результат, а, навпаки, виходило гірше. Часто траплялося, що ми не могли дограти комбінацію до кінця під впливом цієї психологічної напруги, хтось банально забував її дограти до кінця, хтось не туди побіг, тобто команда відразу потрапила під жорсткий прес і, як наслідок, розгубилася. З Миколаєвом все було інакше, ми хоч і програли розгромно першу чверть, потім зібралися і заграли в свою гру. Спав психологічний бар’єр, можливо, через те, що це був другий матч, імовірно, в третій грі буде ще краще.

– Ти граєш на позиції атакуючого захисника, але можеш зіграти і плеймейкера. Яка позиція тобі більше довподоби?
– Більш комфортно я себе відчуваю на позиції другого номера. Я починав грати, як розігруючий, але мені це не зовсім подобалось. Навіть, коли я вже грав на позиції атакуючого, були команди, де мені доводилося грати і першим, і другим. З моїм приходом у Вінницю, там не було людини, яка могла б вивести м’яч, тому це доводилося робити мені. Потім з’явилися такі гравці і я став чистим другим номером. Вивести м’яч, організувати атаку для мене – не проблема, але атакувати мені подобається більше.

– Поза баскетбольним майданчиком, чим захоплюєшся?
– Моє хоббі – автомобілі. Люблю «посидіти» в інтернеті. Зараз увесь вільний час в мене забирає моя новонароджена донька, я понад усе волію проводити з нею якомога більше часу, відтак усі мої захоплення відійшли на другий план.