Рекордний сезон черкаського баскетболу чи реквієм по мрії вболівальників

 
   
 Ну ось і добіг до кінця баскетбольний сезон. Цьогоріч черкаського гурмана гри з помаранчевим м’ячем фактично посадили на хліб з водою. «Черкаські Мавпи» мали випробовувати свої сили у Вищій лізі, до того ж їх позбавили права на участь у Кубку України. Разом з тим візити топових команд держави до Черкас були неможливими, адже вперше ці змагання набули статус Кубку ліги. Не підсолодив страви з душком і календар Вищої ліги, який цього сезону нагадував не фундаментальний документ, а невміло викладену цегляну стіну першокурсником ПТУ. В нього були точнісінько такі ж хвилясті риси і навіть технічні прогалини, які тричі в сезоні залишали команди на місячному карантині і розтягли 22 тури на 9 місяців. За таких умов доволі нелегко тримати в тонусі ігрову форму. Хтось скаже, що в рівних умовах усі команди, однак я з ними категорично не погоджусь. Справа в тому, що в половини з команд Вищої ліги навіть системність тренувань відсутня, їм, по суті, всеодно, з якими паузами грати. Від цього картина гри не виграє і не втратить. А от вимушені підстопи в сезоні для команд верхньої частини турнірки аж ніяк не на руку. Пам’ятається, як важко поверталися до ігрових кондицій Черкаські баскетболісти після найбільшого затяжного вікна в календарі. Перехід від аеробіки та волейболу (без яких просто було неможливо скоротити вікно) на роботу з кільцями був доволі не простий. Однак, не зважаючи на всі незручності, команда з Черкас таки гідно дісталася до фінішу першості.
   Можливо, тут і доцільна ремарка: «з таким складом вони просто були приречені на успіх». Разом з тим слід віддати належне головному тренеру «Черкаських Мавп» Володимиру Холопову. Доукомплектовувати, а точніше переукомплектовувати команду «під завдання» довелося по ходу сезону. А самі завдання в тренера формувалися, як апетит у голодного аристократа: спочатку обережно, з повагою до суперника, а потім рішуче і твердо, що призвело до мети коача – виграти чемпіонат без жодної поразки. Те, що золото (до речі, перше в історії черкаського клубу) пропишиться в Черкасах, фактично стало зрозуміло ще на першому етапі чемпіонату, коли «Черкаські Мавпи» на своєму паркеті двічі переконливо обіграли «Авантаж-Політехнік» – 99:64 та 84:62. Розумів це і Володимир Холопов, який разом з прицілом на результат працював над укомплектацією команди, яка гіпотетично мала б складати кістяк клубу наступного сезону в Суперлізі. До слова, нещодавно в приватній розмові тренер зазначив, що у разі участі клубу в Суперлізі він залишить в обоймі 5-6 нинішніх виконавців. До того ж ці прізвища лише на відсотків 60% відображали стартову п’ятірку «Мавп», яка майже завжди виходила на перші хвилини ігор.
   До речі, про самих гравців. Аби у Вищій лізі визначали б дві символічні п’ятірки, то до десятки кращих сміливо можна було б відрядити як мінімум 7 гравців «Мавп». Особливо давалася взнаки перевага по ходу чемпіонату гравців в помаранчево-чорній формі, які грали на позиціях першого та п’ятого номерів. Два лідери команди Зозуля та Близнюк, які закривали ці позиції, фактично з’їдали своїх опонентів і авторитетом, і можливостями на майданчику. Для Блюза Вища ліга, в якій фактично не було якісних великих, була доволі легкою прогулянкою, ну а Зозуля - це птах зовсім іншого польоту – Суперлігового. Відтак навіть його звання MVP Вищої ліги сприйнялося як належне і вболівальниками, і самим плеймейкером. А найрезультативнішими гравцями команди стали Дмитро Подоляко та Євген Ткаченко, які в середньому за гру набирали по 11.8 очок. Підсумовуючи сезон 2009-2010, просто не можна не згадати про Макса Пархоменка. Ну свій він хлопець,  так би мовити, «рубаха-парень», або талісман клубу, якщо хочете. Коли в нього щось навіть не виходить на ігровому майданчику, він це може компенсувати своєю відкритістю та емоціями. Баскетбол, врешті-решт, – це не лише цифри і медалі, це, насамперед, шоу, яке багато в чому залежить від подібних виконавців. До речі, для Пархі цей сезон – не аби яка подія, він вперше здобув золоту нагороду. «Черкаські Мавпи» ж своє золото достроково оформили ще за шість матчів до фінішу першості, коли «Кремінь» оступився в Дніпропетровську, а черкащани двічі обіграли доброзичливих «Скорпіонів».
 

   Ця гра запам’яталась і подарунком від черкаської групи підтримки, яку під кінець матчу чотири рази поспіль тренери обох команд «просили» продемонструвати свої вміння.
   Внесли свій вклад в перемогу клубу у Вищій лізі і вболівальники, які, попри пониження в класі команди, не відвернулися від неї. На заключний тур чемпіонату фан-сектор клубу навіть вирушив підтримати свій клуб до Кременчука, де «Мавпам» таки вдалося встановити рекорд вітчизняного баскетболу, вигравши чемпіонат без жодної поразки!!! Відтак сезон 2009-2010, навіть попри виступ у Вищій лізі, можна назвати вдалим і навіть історичним для українського баскетболу.
   Як би хотілося завершити статтю саме цим реченням!!!!! Та де там. «Черкаським Мавпам» не має місця в Суперлізі, принаймні, це своїми рішеннями дає зрозуміти президія головного баскетбольного турніру держави. По суті, завадити будь-якій команді нашої держави взяти участь в чемпіонаті Суперліги можуть лише два аспекти – спортивний та фінансовий. Як не дивно, і перше й друге, зважаючи на регламентуючі документи у «Черкаських Мавп», впорядку: вони стали переможцями Вищої ліги і мають пристойний спортзал, до речі, за своєю якістю кращий в Україні після Южного та Маріуполя. Однак директорат «Суперліги», наперекір чинному регламенту, спочатку вигадує так званий «Перехідний турнір», а потім (можливо, побоюючись виграшу в ньому «Мавп») приймають рішення, за яким до Суперліги може пробитися лише команда, яка має домашню арену як мінімум на 3500 глядацьких місць. До слова, за часів незалежності в Україні таких ще не зводили. Коментувати ці рішення абсолютно не потрібно і навряд чи хтось схоче. Тут пригадуються лише нещодавні думки Тараса Пономаренка, які були опубліковані в його інтерв’ю: «Лише в нашій країні можуть бути такі підходи до спорту». Однак саме зараз опускати руки категорично неприпустимо, адже всі попередні потуги сезону 2009-2010 так і залишаться тільки в пам'яті. Є така японська приказка «В наглухо зачинені двері потрібно постукати тринадцять разів – і лише тоді вони відчиняться». Залишається лише сподіватися, що сил у власників та керівництва клубу вистачить, аби завдати дюжину ударів по дверях Суперліги.