Новини клубу

    У сучасному клубному спорті поняття «впевненість у завтрашньому дні» доволі абстрактне. Якщо не брати до уваги фінансову стабільність, зміцнити його можна хіба що підростаючими кадрами. Напевне, ні для кого не секрет,
що з юними кадрами в нашому клубі все гаразд. Один із вихованців баскетбольної школи «Черкаських Мавп» Олег Рудаков (який, напевне, перебуває найближче до дорослого баскетболу) вже навіть встиг побувати у розволожені збірної своєї вікової категорії. Однак у здобутті путівки в дивізіон «А» українськими кадетами він участі не брав. Про це і не тільки наш сайт поцікавився у самого Рудакова.

 

– Олег, ти сам з Нікополя, однак так сталося, що потрапив в юнацьку команду «Черкаських Мавп». Не жалкуєш про це?
– Звісно, ні. Мені тут подобається, хоча скажу відверто: спочатку мені це місто здалося зовсім іншим. Однак згодом зрозумів, що тут добре і жити, і тренуватися. Принаймні, значно відрізняється від мого Нікополя, де єдиною розрадою був майданчик з баскетбольним кільцем.

– Та як бачимо, одного майданчика виявилося достатньо, аби навчитися грати в баскетбол!
– Просто я зі своїми друзями жили цим видом спорту. В школі зібралася доволі непогана команда 1994-го р. н. і ми навіть один сезон зіграли в ВЮБЛ. Там мене і побачили тренери з Черкас, запросили на оглядини. Можливо, аби тоді не обіграли «Фортецю», то і не взяли б мене.

– Цього міжсезоння ти почав тренуватися з головною командою. Чи вважаєш ти, що це твій шанс?
– Поки що, чесно кажучи, ні. Так, це гарна школа, є і можливість, і бажання дечого навчитися в досвідчених. Однак бачу, що ще багато чого мені бракує, аби з ними конкурувати, десь і у фізиці програю і в переміщення. Словом, є ще над чим працювати. До того ж перейти з юнацького в дорослий баскетбол доволі непросто. Іноді навіть після тренувань не витримують нерви.

– До речі, Максим Міхельсон якось говорив, що ти всі події на майданчику пропускаєш через себе. Ти з цим погоджуєшся?
– Так, однозначно, але пояснити, чому так, не в змозі. Часом навіть розплакатись можу, чи на нервах в стіну головою довбанутись. Я думаю, це пов’язано з тим, що в мене присутнє постійне бажання перемагати. При чому не має значення, чи це рядове тренування, чи навіть футбол. Мені завжди хочеться вирвати, розірвати, боротися за кожен м’яч.

– Твоя найпам’ятніша поразка?
– На фіналі ВЮБЛ цього року (з «Черкаськими Мавпами-94»), коли посіли шосте місце. Ми п’ять очок програли «Азовмашу» в чвертьфіналі, при цьому показали найгіршу гру в сезоні. Думаю, не так образливо було б, якби влетіли з різницею в 50 очок, а так, дуже неприємно було.

– Ти в цьому році потрапив до розпорядження кадетської збірної, однак в офіційних матчах так і не зіграв. У чому справа?
– Про це навіть і згадувати особливо не хочеться. Коли я прийшов на перше тренування команди, там вже були сформовані дві п’ятірки. При чому якось поборотися за місце в них і нагоди мені не дали, таке враження, що брали лише для кількості. Команда формувалася з когорти гравців з Києва, Дніпропетровська і Маріуполя. Там ще було два хлопці з Білої Церква та іншої київської команди, яких майже відразу відрахували. Мене тримали до останнього, однак на додаткові тренування, які проводили паралельно з основними, взяли лише після особистого прохання. Тоді я все розумів і не став чекати якогось рішення, а поїхав додому.

– Все ж цій команді вдалося вирвати місце в дивізіоні «А»?
– Так, команда дуже сильна. Непоганий підбір гравців і цю путівку, гадаю, вони здобули поправу.

– Ти – максималіст. Які завдання ставиш перед собою в новому сезоні?
– Виграти всі матчі, в яких братиму участь:)), і по можливості, тренуватися з командою Вищої ліги.