Микола Неухацький: «В Черкасах був справжній баскетбольний бум».
«У нього є досвід та авторитет, саме тому його обрали капітаном команди». Так колись прокоментував призначення Миколи Неухацького капітаном "Черкаських Мавп" тодішній директор СК "Черкаси" Олександр Голинський. Сталося це в середині вищелігового сезону 2004-2005, умовну капітанську пов’язку Неухацький перейняв у іншого корінного харків’янина Олексія Цимбала. Після цього знаний снайпер зумів допомогти "Мавпам" оформити прописку в Суперлізі і навіть став одним з небагатьох гравців тієї команди, що отримали місце у складі після підвищення в класі. Окрім поставленого кидка, Неухацький мав ще одну якісну ознаку – бажання працювати в захисті. Можна бути певним, що саме за вміння залишати нападника "без кисню" він і відіграв чимало часу за суперліговий "Кривбас", який тренував великий знавець захисту – Звездан Мітровіч. Сьогодні Микола Неухацький вже сам розбирається в тренерських тонкощах, з цього сезону досвідчений гравець очолив «Черкаські Мавпи-2» і майже цим же складом захищає кольори клубу в чемпіонаті ВЮБЛ серед юнаків 1994-го р.н. Днями наш сайт звернувся до сторожили клубу, аби поцікавитись, як він себе почуває в новому реноме, та й не лише.
– Миколо, чи думав колись про те, що доведеться розміняти баскетбольну форму на костюм тренера?– Перебуваючи в ролі гарвця був переконаний, що ніколи не стану тренером. Це рішення прийшло лише згодом. Олександр Іванович Нагорний запропонував спробувати себе в новій ролі – і я таки спробував. Досі звикаю, ніяк не можу перелаштуватися від гравця на тренера. Нібито сиджу на місці тренера, а гру дивлюсь, як гравець: хочеться вийти і зіграти за кожного, десь допомогти. Доводиться учитися разом з командою: хлопці вчаться грати, я вчусь тренувати в усіх аспектах – навіть давати інтерв’ю.
– Що можеш сказати про свою нову команду?
– Поки що назвати її своєю можу лише частково, адже цих хлопців готував Максим Міхельсон, я з ними працюю лише півроку. Пам’ятаю, що знайомство відбулося на першості міста – тоді довелося проти них грати. Пам’ятаю, що на перших тренуваннях я намагався вимагати від них, як від гравців Суперліги. Лише пізніше я зрозумів, що неправильно вимагати від хлопців без досвіду подібного. Зараз я можу сказати, що хлопці – молодці. Вони нібито юридично не професіонали – адже працюють без зарплатні, однак більшість з них дуже професійно ставиться до баскетболу та тренувань.
– Як оціниш чотири зіграні матчі в Першій лізі?
– Старт в чемпіонаті видався досить цікавим. Ми відіграли ігри проти доволі слабкої команди, що перший сезон грає в чемпіонаті (Кіровоград) та, напевно, найсильнішого клубу турніру («КПУ» Запоріжжя), відповідно, і враження різні. Приємно те, що хлопці, попри різницю в класі, «билися» майже за кожен м’яч.
– Наскільки негативно відобразилось на картині гри те, що по ходу сезону випав з обойми лідер команди – Олег Рудаков?
– Головна проблема – це кількість грвців, адже моя команда бере участь в кількох турнірах, включаючи і ВЮБЛ серед юнаків 1994-го року народження. Поки що нам не може допомогти Рудаков, є проблеми із здоров’ям у Нікітіна та Шимулі, в моєму розпорядженні залишилося лише п’ятеро гравців цієї вікової категорії. Отож, на останній тур ВЮБЛ ми поїхати не змогли саме через це. Щодо лідерських здібностей Рудакова, то тут двояка ситуація. З одного боку, він якісно відпрацьовував і в нападі, і в захисті, а з іншого, тепер решті гравцям потрібно брати на себе ці функції і хтось з них може розкритися інакше.
– Якщо згадати твою ігрову кар’єру: ти встиг пограти в багатьох командах Суперліги. Де більше запам’яталося?
– Тут можна згадати відразу кілька команд. Напевне, найбільше запам’яталися БК «Київ» і «Черкаські Мавпи». За той рік, який я провів у столиці, вдалося чимало поїздити по багатьом країнам на різні турніри, тоді мене вважали, як кажуть, «молодим та перспективним». Наступного сезону до БК «Київ» приїхало чимало легіонерів і мене відправили в оренду у вознесенський «Возко». Мені важко сказати, що я про це жалкую, там був свій виток кар’єри, адже виступав на правах лідера. Однак є суттєва різниця, чи ти граєш в лідируючій команді чемпіонату, чи виступаєш за аутсайдера, можливо, це десь відобразилось навіть і на подальшій моїй кар’єрі. Після «Возко» я півроку відіграв у Білій Церкві, після чого вже були «Черкаські Мавпи».
– Твій приїзд до «Черкаських Мавп» співпав з баскетбольним бумом в місті. Які були відчуття у тодішнього гравця основи команди?– З приємністю згадую ті часи. Дійсно, тоді був справжній баскетбольний бум в Черкасах. До того ж команда в нас була неймовірно згуртована, можна сказати, що то була справжня сім’я. На тренування ходили не як на роботу (виключно заробити гроші), головним, напевне, були інші цінності. Ми всі разом тренувалися, грали, проводили вільний час і відпочивали. Не зважаючи на те, що в кар’єрному плані виступ у Вищій лізі – це був ніби крок назад, про це абсолютно не жалкую. Сезон був дійсно дуже приємним, плюс до цього зуміли пробитися в Суперлігу, посівши друге місце в чемпіонаті.
– Зараз з багатьма хлопцями з тієї команди спілкуєшся?
– Регулярно бачимося лише з Максимом Чмільом. Можливо, це пов’язано з тим, що пограв у багатьох клубах, відтак з усіма знайомими важко підтримувати стосунки, на це просто не вистачить часу. До того ж я себе вважаю не зовсім компанійським.
– Тоді, якщо не помиляюсь, лише ти і Павло Гукасов перевелися з "Черкаськими Мавпами» з Вищої ліги в баскетбольну еліту. Чого не вистачило, аби закріпитися у тому колективі?
– Важко сказати, чому так сталося. Насамперед, не підійшов тренеру. Можу це пов’язати з тим, що не зумів перелаштуватися, я міг забивати, міг на себе брати, однак більше старався грати на команду. Це цінують небагато тренерів, принаймні, те, як робив це я, не оцінили.
– Після «Черкаських Мавп» транзитом через Львів ти потрапив до «Кривбасбаскета», де відіграв два сезони. Наскільки на подальшому баченні баскетболу відобразилась школа Звездана Мітровіча?
– «Кривбас» залишив приємні спогади. Єдине, що не подобалось в Кривому Розі, це його екологія. Так вийшло, що за ці два роки в мене постійно хворіла вся сім’я. Можливо, це збіг обставин, та я все ж пов’язую це з екологією. Саме відношення в клубі було на професійному рівні, і не зважаючи на те, що це місто протяжністю в 90 кілометрів, у нас все було поруч, а це житло, магазини, ігровий зал, тобто було доволі зручно. До того ж мені вдалося на яскравій ноті завершити кар’єру, адже якраз в останній мій сезон «Кривбас» став чемпіоном УБЛ. Щодо роботи Звездана, то це окрема тема. В моїй кар’єрі було два тренери – Коваленко (тренер БК «Київ») та Мітровіч, які від гравців вимагали не лише, як від виконавців Суперліги, а й щось давали натомість. Зокрема, вони дуже серйозно працювали над технікою гравців. Я в баскетбол прийшов доволі пізно (в 16 років) і ця робота мені була дуже необхідна. Зараз я багато читаю баскетбольної літератури і частенько натикаюсь на вправи, які давали ці два спеціалісти, інші наставники в цьому сенсі якось не пригадуються.
– Зараз в тренерській роботі ти більше працюєш по системі цих тренерів?
– Пробую, однак в нас немає стільки тренувального часу. Півтори години на добу – цього замало, аби встигнути дати тактику, техніку і теорію. До того ж в мене юнацька команда зі своєю особливою психологією. Вони більше діти, їм хочеться більше грати, а не відпрацьовувати. Будемо поступово перелаштовуватися.
– Які завдання в цьому сезоні перед собою ставить твоя команда?
– Звісно, як кожному тренеру мені хочеться постійно перемагати. Поки що не все виходить, при чому так, що навіть буває соромно, як це було в останньому турі проти «КПУ», коли програли з різницею в 50 очок. Але, з іншого боку, бачу, що шансів в нас не було ще до матчу, виграти ми не могли за жодних обставин, доводиться ставити інші завдання. Там же, в Запоріжжі, вимагав від хлопців, щоб менше пропустили і не дали супернику вільно кидати. Керівництво перед «Черкаськими Мавпами-2» не ставить турнірних завдань, поки що головна мета –набратися досвіду.
222.jpg)
