Сергій Смітюх: «Поставили перед собою завдання потрапити до призової трійки»

 
 
Головний тренер БК «Волиньбаскет» Сергій Смітюх поділився з офіційним сайтом ФБУ враженнями від першої половини сезону, а також розповів про найближчі плани та перспективи клубу.
 
Сергію Володимировичу, як би Ви оцінили першу половину сезону, в якій «Волиньбаскет» зазнав лише двох поразок, водночас ставши єдиною командою, що здобула перемогу над «Черкаськими Мавпами»?
 
В цілому, ми виступили непогано, але могли зіграти й краще. У протистоянні з «Черкаськими Мавпами» ми мали всі шанси виграти обидві гри. Другий матч ми фактично програли через власні помилки в задній лінії наприкінці гри. Десь не вистачило концентрації, десь хлопці не повірили, що можна виграти дві гри у фаворита чемпіонату. Зрозуміло, що перед туром із черкащанами ми налаштовувалися здобути хоча б одну перемогу, але, як виявилося, були близькими до подвійного успіху.
 
Під час канікул команда тренувалася чи відпочивала?
 
Взагалі, мені здається, що майже місяць перерви – це забагато. Можна було б зіграти ще один тур наприкінці грудня, або розпочати в січні раніше. Ми тренувалися до 28-го грудня, потім відпустили хлопців на свята, щоб зібратися знову 11-го січня. Наприкінці року вдалося провести контрольну гру із львівською «Політехнікою-Галичиною», але, на жаль, неповним складом, адже один гравець отримав мікротравму, а двоє прихворіли. Зіграли ввісьмох і, можливо, саме тому не надто вдало. Крім того, ми грали після тижня навантажень, оскільки вирішили перед Новим роком підтягти фізичну форму команди. Зараз триває підготовка до домашнього туру з «Пульсаром» і виїзду до Черкас, на які налаштовуємося дуже серйозно.
 
Тим часом, «Пульсар» днями посилив свій склад Сергієм Сабутським…
 
Так, я прочитав про це. Сергій на початку сезону приїжджав на збір і до нас, але ми не змогли його взяти. Команді з Рівного він однозначно допоможе, адже у них із високими була серйозна проблема, фактично був лише один високий гравець, який міг грати на позиції четвертого-п’ятого номера.
 
Які завдання на сезон стоять перед Вашою командою?
 
Конкретних завдань, на зразок посісти те чи інше місце будь-якою ціною, перед нами не ставили. Але ми, тренерський штаб, самі визначили, що повинні потрапити до призової трійки, звісно ж, якщо не буде проблем із фінансуванням, і ми дограємо сезон нинішнім складом до кінця. Більше того, у нас є можливість поповнити склад команди ще одним виконавцем. Тому зараз ми шукаємо гравця, який, з одного боку, міг би справді допомогти нам, а з іншого – погодився б на наші умови. Так, у нас є молоді хлопці, які грають у Першій лізі. Можна було б дозаявити когось із них, але ми їх не чіпаємо, даючи можливість отримати повноцінну ігрову практику. Немає сенсу сидіти на банці, хай і в Чемпіонаті України.
 
Ви шукаєте гравця на якусь конкретну проблемну позицію?
 
Я не буду оригінальним. Зазвичай всі шукають або гравця в задню лінію, бажано – першого номера, або високого – четвертого-п’ятого. Скажімо, із нападаючими у нас проблем немає, все залежить від того, наскільки гравці налаштовуються на окремо взятого суперника (тут, окрім другого матчу із «Черкаськими Мавпами», доречно згадати необов’язкову виїзну поразку у Вінниці, якої ми зазнали внаслідок недооцінки господарів). Не скажу, що ми ведемо цілеспрямовані пошуки, але якщо з’явиться гравець, якого зацікавлять наші пропозиції, і він матиме бажання грати, то в нас ще є одна вакансія.
 
Якщо говорити про місце у призовій трійці, то це – плани на сезон. А чи є у клубу довготривалі плани, пов’язані, скажімо, із реконструкцією чи будівництвом залу, або, можливо, наміри потрапити за кілька років до Суперліги?
 
Мову про це ведемо постійно, але без особливої конкретики. У нас є плани реконструкції залу обласної ДЮСШ, який у перспективі може вміщувати близько 1500-2000 глядачів. Була розмова і про реконструкцію спорткомплексу, в якому ми зараз граємо, щоб зробити приблизно те, що «Політехніка-Галичина» зробила у Львові. Але якщо керівництво клубу запитає мою думку про Суперлігу, то я скажу, що хоча б років зо два нам варто пограти у Чемпіонаті України. І справа не лише у фінансуванні чи відсутності залу. Наше місто донедавна було небаскетбольним, тож спершу нам потрібно підняти дитячо-юнацький баскетбол, щоб як мінімум забезпечити команду власною зміною, хоча б для того ж дубля. Перш за все, слід створити належну інфраструктуру, а вже потім – серйозну команду, з якою можна йти в Суперлігу. Але зараз і Чемпіонат України стає все цікавішим. З’явилася низка цікавих і доволі серйозних команд. Скажімо, дніпропетровське «Динамо», в якому грають досвідчені виконавці, багато з яких пройшли свого часу Суперлігу. Не варто скидати з рахунків Харків. На жаль, враховуючи формат чемпіонату, я не бачив у цьому році «Кремінь», але, схоже, що вони теж посилилися, взявши кількох гравців із Кривого Рогу. Взагалі, коли розпочнуться стикові матчі, буде цікавіше.
 
Як Ви ставитеся до нинішнього формату проведення чемпіонату, який дозволяє клубам зекономити кошти, але призводить до того, що команди, розділені за географічним принципом на дві групи, не грають між собою?
 
Ми були одними з перших, хто запропонував альтернативну нинішній колову систему, щоб усі команди грали між собою. Можна було б грати не по дві гри в суботу та неділю, а так, як у Суперлізі – їдеш, скажімо, на Схід України, у п’ятницю граєш у Дніпропетровську, а в неділю в Запоріжжі чи навпаки. Я розмовляв із Ларисою Шабановою, й ми міркували – якщо в чемпіонаті буде до 12-ти команд, то потрібно буде використовувати колову систему. Втім, гадаю, що навіть 14 команд могли б грати за таким принципом. Можна було б спланувати календар команди так, щоб протягом місяця один виїзний тур був дальнім (наприклад, виїзд до Харкова й Алчевська), один – ближнім (виїзд до Вінниці та Чернівців), а два – домашніми. Гадаю, що у фінансовому плані це, якщо й дорожче, то не суттєво. Все одно, нам доведеться їхати до Дніпропетровська, Запоріжжя, Харкова – туди й назад. Якщо це національний чемпіонат, то всі команди повинні грати одна з одною. Взагалі, мені здається, що наприкінці сезону варто було б збирати представників усіх клубів й обговорювати, що сподобалося, а що ні, вносити пропозиції, розглядати різні варіанти. На папері написати можна все, що завгодно, але краще поспілкуватися безпосередньо, пояснити, чому саме так бачиш ту чи іншу проблему, обговорити та ухвалити спільне рішення. Крім того, хотілося б, як у футболі, ще в червні, коли закінчується сезон, знати точну дату початку наступного чемпіонату, причому для цього необов’язково знати точну кількість його учасників. Зараз же ми дізнаємося про це за кілька тижнів, і, відповідно, не можемо належним чином розпланувати підготовку. Гадаю, від цього рівень чемпіонату лише зросте.