Кеніел Діккенс: «Я не хочу сидіти на лавці в НБА, я хочу грати в баскетбол».
Засиллями легіонерів в українській баскетбольній суперлізі не здивуєш жодну людину, яка більш-менш орієнтується в такому понятті як спорт. Причому на український трансфер погоджуються, як виконавці, котрі відверто зірок з неба не хапають, так і ті, які вже понюхали пороху найзапекліших баталій. А острах повторити шлях далеко не останніх виконавців світу (Родні Бюфорда, Джерелі Маккоя) чомусь турбує їх в останню чергу. Що вони тут шукають? Гроші, нові емоції, нові трофеї? Звісно перший фактор є ключовим, але все ж сюди приїздять також і з інших мотивів.
За словами останнього новобранця «Черкаських Мавп» - Кеніела Діккенса, основною причиною приїзду в Україну стала аж ніяк не матеріальна користь, а кількість ігрового часу проведена на паркеті за команду пристойного рівня. Дістатись до розташування тієї таки пристойної команди, Діккенсу було не так і просто. Спочатку його виліт до України відкладався на кілька днів, а потім, прибувши до аеропорту «Бориспіль», американський форвард не знайшов свого багажа. Проте такі відносні дрібниці Кеніела, аж ніяк не обходять і він з оптимізмом дивиться на черкаський етап продовження своєї кар’єри.
– Кеніеле, коли ви отримали пропозицію від нашого клубу?
– Із пропозицією від вашого клубу до мене звернулися два-три тижні тому. Я не був здивований запрошенням із країни Східної Європи, адже я грав у багатьох клубах світу. До того ж розпочав свою професійну кар’єру в російському «Урал-Грейті» сім років тому. Скоріше я здивований не запрошенню, а тому що повернувся до СНГ.
– Чому ви розпочали свою кар’єру саме з Росії?
– Насправді, все дуже просто – гроші. І це рішення не зіграло позитивної ролі, тепер я думаю, що потрібно було залишитись в НБА. Можливо за таких умов, я десь і досі грав би в основі однієї з кращих команд Америки
– Де ви виступали протягом останнього року в Америці?
– За останній рік я зіграв у таких командах: «Феветвільські патріоти» (Favetteville patriots) та Лос-Анжелес Кліперс.
– Чому всетаки довелося розпрощатися з найсильнішою лігою світу?
– Я думаю, що НБА – це добре, проте я хочу побувати і відповідно пограти у всьому світі, а не лише в Америці. У мене була не одна пропозиція з різних клубів, які потребують моєї допомоги. Розумієте, в НБА дуже важко реалізуватися, як виконавцеві. І часто такі поняття, як талант та можливості відходять на другий план. Я не хочу сидіти на лаві запасних в НБА, я хочу грати в баскетбол.
– Американський та європейський баскетбол значно різняться між собою. Чи готові ви грати саме на цьому континенті ?
– Справді, вони різняться між собою. Європейський баскетбол потребує більше навичок, в той час як американський – більше швидкості, він вимагає швидко рухатися і експресивно грати. Одним словом грати на публіку. Баскетбол у Європі фундаментально інший – виважена передача, правильно обрана позиція на паркеті і боротьба за кожен його клаптик – ось основні ознаки євробаскетболу . Американці вимагають видовищності – слем-данки, блок-шоти. Я грав у багатьох місцях – в Росії, Америці, Китаї, Японії, Іспанії, Португалії. Навіть якщо гратимутьв тій чи іншій першості лише один місяць, я знатиму як.
– Як ви напевно вже знаєте, українську суперлігу залишили декілька американських зірок. Скажіть чи не боїтеся ви вступати в суперлігу за таких обставин і під тринадцятим номером, який вам дістався.
– Я нічого не боюся.
Ви знайшли спільну мову лише з Артуром чи спілкуєтеся з усіма гравцями?
– Я насправді можу товаришувати з будь-ким. Дехто приїжджаючи з Америки до інших країн хочуть жити всюди, як в америці, харчуватися лише в МакДональдсі, наспівувати американські пісні. Я приїжджаючи до країни хочу побачити її культуру, спілкуватися із різними людьми, їсти те, що ви їсте, танцювати, як ви танцюєте….
– До речі, ви вже встигли скуштувати українські страви?
– Так! Мені імпонує українська кухня, особливо сподобався борщ.
Бесіду вів В'ячеслав Лопушанський