Новини клубу

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з батьком наймолодшого гравця Суперліги, захисника "Черкаських Мавп" - Святослава Михайлюка.

Різдвяні свята прийнято проводити в родинному колі. Ось і родина Михайлюків не є виключенням. Зранку 6-го січня Юрій Михайлюк вже на ринку, купує продукти для святкової вечері. У цей святковий час ми вирішили поспілкуватися з батьком наймолодшого гравця Суперліги Святослава Михайлюка.

– Юрію, розкажіть, що сьогодні готуватимете на Святвечір?

– Традиційно ми намагаємося готувати страви з домашніх продуктів. У нас є родичі в селі, тому намагаємося брати максимально натуральні продукти без всіляких домішок чи ГМО. Традиційних різдвяних страв не маємо, кожного року хочемо робити щось цікаве та нове. Цьогоріч я буду готувати узбецький плов, суші та інші страви.

– Яка традиція святкування Різдва у вашій сім’ї?

– Тут ситуація кардинально змінилася між тим як ми у дитинстві святкували Різдво, і зараз. Моє дитинство пройшло в селі, де збереглися давні традиції, коли у Святвечір малеча йде до своїх хрещених, бабусь, дідусів та приносить вечерю. З віком все дещо змінюється, проте все рівно ми намагаємося зберегти ці традиції. Готуємо вечерю, запрошуємо хрещеників, кумів, друзів і будемо святкувати у такому широкому колі.

– Повідайте будь ласка, як ви вирішили віддати свого сина на секцію баскетболу?

– Так склалося, що з перших років життя Святослав грався м’ячем. Перша іграшка, яка в нього була – це м’яч. Як зараз пам’ятаю, з двох років він із м’ячем не розлучався. Потім коли він пішов до школи, то його вчитель фізкультури, Олександр Молчанов набирав дітей у секцію з баскетболу. Так вийшло, що Святослав гарно себе проявляв з м’ячем на уроках і Олександр Миколайович запросив нас до себе у секцію. Ось так ми почали займатися баскетболом.

– А коли Святослав потрапив до юнацької команди «Черкаських Мавп»?

– Це було коли Максим Сергійович Міхельсон приїхав до Черкас і робив відбір дітей у свою команду. Він відбирав дітей 96-го року народження, а Святослав був на рік менший, проте ми його повели на цей відбір. У перший день Максим Сергійович називав дітей, яких взяв у команду. Проте прізвища Михайлюк серед них не було. Ми дещо засмутилися, адже подумали, що Святослава не візьмуть в команду. Проте Максим Сергійович почав шукати Святослава, запитував «де той хлопчик?». Він запам’ятав нашого сина візуально, і відібрав його останнім в команду. З того часу Святослав займається у команді Максима Міхельсона.

– Коли ви віддавали свого сина на секцію баскетболу, чи очікували, що в майбутньому Святослав може стати професійним баскетболістом?

– У перші роки це вважалося заняттям, яке до душі дитині. Тому ми були лише за, адже спорт корисний як для здоров’я, так і для душі. Потім коли стало помітно, що у нього дещо виходить у цьому виді спорту, почали з’являтися надії. Хотілося б, щоб пішов у професійний спорт, став класним спеціалістом. Але загадувати наперед невдячна справа. Тому поки не буду цього робити.

– Чи не виникають проблеми у Святослава в школі, адже баскетбол нині забирає чимало часу?

– Добре, що Святослав навчається у Першій міській гімназії, де вчителі з розумінням ставляться до його занять баскетболом. Люди знають, що не в одному навчанні визначається доля дитини. Комусь треба бути науковцем, комусь інженером, хтось стане спортсменом. Тому вчителі з розумінням ставляться до того, що він часто пропускає навчання через різноманітні збори, турніри, матчі. Доводиться щось наганяти, відпрацьовувати.

– У Святослава постійно насичений графік: навчання, тренування, ігри. Наскільки складно йому впоратися з цим?

– Більшу частину доби Святослава немає вдома. Зранку він йде на навчання, потім одне тренування, потім інше. У нього шалений ритм. Це складно як фізично, так і психологічно. Ми стараємося йому всіляко допомогти у цьому. Свого часу мені довелося перебудувати своє життя, щоб максимально створити йому комфортні умови. Я його постійно намагаюся забрати зі школи, відвезти на тренування, дочекатися завершення одного тренування, повезти на інше. Мій життєвий ритм побудований у режимі баскетболу. Я багато своїх справ відсунув у бік, щоб у ці роки підтримати сина. Хотілося б, щоб він став якісним баскетболістом.

– Ви відвідуєте низку тренувань свого сина. Чи підказуєте йому щось зі свого боку?

– У цьому сенсі я також живу баскетболом. Дуже часто я намагаюся йому щось підказати і вказати. Але в нього настільки першокласні тренери, що він мене не сприймає як професійного порадника. Можливо він подекуди скептично ставиться до моїх порад, проте у більшості випадків задумується і намагається робити висновки.

А на останок, хотів би подякувати Максиму Міхельсону за його професіоналізм та індивідуальний підхід. Напевно успіхи команди пов’язані з його якісною діяльністю. Також подякувати тренерам Суперліги Йовіці Арсічу, Володимиру Холопову, власникам, керівництву та адміністрації клубу за їхню професійну роботу та привітати всіх з Різдвом Христовим!