Новини клубу

     Вчора, перед грою «Черкаських Мавп» з «Одесою», футболку клубу отримав Станіслав Кураса. Член нашої команди, вболівальник з обмеженими можливостями майже 9 років підтримує клуб, який за цей час для нього став рідним. Станіслав отримав футболку з рук Рональда Мура з номером «20» і побажав команді успішної кваліфікації у плей-офф Кубка України. Таким чином він, слідом за своїм товаришем - Нікітою Сокоренко, став символічним гравцем клубу. Настанови Кураси видалися ефективними – команда вийшла з групи, а ми, в свою чергу, поспілкувалися з палким прихильником клубу. На баскетболі Стас завжди в гарному настрої і випромінює позитив, цього разу він із захопленням розповідав нам про невід’ємну частину свого життя.

– З 9-ти років ми їздимо на баскетбол. Нас близько 10-ти людей, які вболівають в окремому секторі, але ми відчуваємо близькість до команди та до людей, суспільства. Баскетбол мені дуже подобається, він дає можливість відволіктися і підняти собі настрій. Це прекрасна емоційна гра. Навряд чи емоції, які я отримую від цих матчів, можна з чимось порівняти.

– Станіславе, за ці 9 років ти перетворився на справжнього знавця черкаського баскетболу. Знаю, що в тебе є і улюблені гравці. Хто вони?   

– Так, за історію клубу в команді було багато великих гравців, справжніх професіоналів. Особливо згадую такого захисника, як Крістофер Хілл, зрозуміло – Артур Джонсон. Хотів би, щоб цей велетень колись повернувся у Черкаси. З ним я пов’язую найкращі роки клубу. У цій команді мені подобається Уошбарн, він завжди емоційний.

– Окрім баскетболу, які ще маєш захоплення?

– Баскетбол – головне у моєму житті. Я взагалі люблю спостерігати за спортом, але не з екрана телевізора, а вживу, мені подобаються емоції. Не проти дивитися і футбол, але на стадіон потрапляю нечасто, мені далеко їхати. 

– Для тебе турнірний результат дуже важливий?

– Я люблю баскетбол, не зважаючи на те, яке команда посяде місце, а за саму гру. Мені не важливо, на якому місці команда у Суперлізі, я все одно підтримуватиму свою команду. Зрозуміло, що хочеться, аби вона постійно підіймалася вище у турнірній таблиці, але знову повторюсь, для мене головне – команда і її існування, а не її турнірні досягнення.