Новини клубу

     У понеділок завершився офіційний сезон для «Черкаських Мавп». Цьогоріч ми вирішили піти за стандартною схемою і поцікавитися баченням сезону спочатку у представників фанівського руху, а після цього уже у головного тренера команди та гравців.

   Традиційно, неймовірно яскравою плямою баскетбольний сезон залишається для наших особливих вболівальників. Тим більше, що цьогоріч ці вболівальники пережили чимало. Зокрема, відчули теплоту програми «Ми з вами одна команда», а також встигли поборотися за життя баскетболу в Черкасах. Пам’ятний лист на захист черкаського баскетболу від необґрунтованих нападків деяких представників черкаської влади власноруч написав найвідоміший особливий вболівальник нашого клубу – Нікіта Сокоренко, який переконує всіх у своїй твердості духу. Нещодавно Нікіта переніс важку операцію. Можливо, хтось інший після неї спокійно видихнув та слухняно проходив би курс реабілітації, але цей хлопець уже ставить перед собою нові цілі. Зокрема, хоче вже з 15-го квітня спробувати опиратися не на інвалідний візок, а на милиці. Попри хворобу ДЦП, хлопець вважає себе щасливою людиною, а гостроти у боротьбі з хворобою йому додає захоплення баскетболом.

    «Цей сезон для мене особливий, – говорить хлопець в інтерв’ю нашому сайту. – Самі розумієте, я в ньому пережив важку і водночас важливу операцію, а разом з тим, і клуб зробив крок у своїй історії. Так, ми залишилися без легіонерів під кінець чемпіонату, але зробили ж і крок вперед. Адже вже зараз можемо сказати, що наші місцеві баскетболісти показують хороший баскетбол. Я всіляко підтримую важливі позиції власників клубу Сергія Одарича та Михайла Бродського щодо виховання висококласних власних кадрів і не тільки. Сподіваюся, що вже у наступному сезоні чи через рік, коли до нас повернуться легіонери, ми майже не відчуємо їх присутності (сміється). Я про те, що наші місцеві гравці так додадуть у своєму розвитку, що гратимуть майже на рівні з іноземцями. Це дуже важливо».

   Зараз у моєму житті важкий і знаковий період, ці речі, швидше за все, нероздільні. Останнім часом я навіть змінив погляд на життя і, за великим рахунком, це мені допомогла зробити баскетбольна сім’я. Зараз я вже розумію, що це не просто балачки, не просто базікання. Коли я потребував реальної допомоги, до цього абсолютно незнайомі люди мені дали її. Я говорю не лише про Олександра Нагорного, який серйозно допоміг фінансово, і про Максима Міхельсона, який теж висловлював свою підтримку і допомагав багато в чому мені, я говорю про працівників клубу, гравців та вболівальників. Думаю, зараз це велика сім’я з одним серцем, яка сформувалася за всі ці 10 років існування черкаської команди.  

   Я хотів би висловити своє бачення роботи Міхельсона. Після останнього домашнього матчу з «Дніпром» ми довго говорили з Максимом Сергійовичем, думаю, це сильний тренер – і як спеціаліст, і як психолог. Бачення баскетболу він порівняв зі своїм життям і тим, як ці поняття переплітається. Я не переказуватиму дослівно те, про що ми говорили, але це пов’язано з прогресом. Прогресом його як спеціаліста, прогресом черкаського баскетболу і прогресом у моєму одужанні. 

    Щодо мого одужання, то вся робота ще попереду. Зараз я повернувся уже до свого звичного життя і хочу далі розвиватися. Приступив навіть до фізкультури, роблю вправи, які можна робити сидячи. М’язи болять, але нічого, тішить те, що кістки завдяки останній операції цілі, а м’язи витримають тренування. А вже з 15-го квітня я приступаю до більш професійних занять. Сподіваюся, я знову тренуватимусь під опікою свого улюбленого тренера – Тоні. Думаю, у моїй ситуації, як і в баскетболі, бажання – доволі важлива річ, але головне, щоб тебе направляли у правильне русло. Я говорю про самі тренування та хист наставника.