Новини клубу

 
Професійний баскетбольний сезон на Черкащині вже фінішував. Проте нашій міцній баскетбольній сім’ї він триває цілий рік. Такі висновки ми зробили, поспілкувавшись з одним із лідерів фан-сектору «Черкаських Мавп» – Віктором Лихолаєм. У спортивному та музичному світі (Віктор є одним із лідерів гурту «Збіг обставин») його більше знають як «Збіг». Вболівальник нам розповів про своє бачення сезону, емоції та переживання.

– Вітя, привіт! Як настрій? У цьому сезоні в Черкасах ранувато завершився сезон. Не дуже сумуєш через це?

– Звичайно, трохи сумно, але, я думаю, що ми більше отримали у цьому сезоні, ніж втратили. Я пригадую, як ми чекали старту Суперліги після юнацького Євробаскета, де шикарно про себе заявив Святослав Михайлюк. Було очевидно, що цей баскетболіст матиме ігрову практику в головній команді, але те, що така кількість вихованців команди теж отримає свій шанс в еліті, навіть не думалось. Я – великий вболівальник команди «Черкаські Мавпи-96», тому відвідував майже всі матчі цієї команди на юнацькому рівні. І для мене, як і для більшості представників фан-сектору, вихід у матчах Суперліги гравців цієї команди – неймовірна подія. 

  Окрім того, мене дуже порадувала цьогорічна селекційна робота клубу. Нам вдалося підписати хороших іноземців, по-перше, нормальних виконавців і прекрасних людей. Навіть коли ще не було офіційних матчів, я розумів, що цьогоріч у нас буде прекрасна хімія в команді – і я не прогадав. Причому самі легіонери намагалися передати досвід молоді, я хочу сказати, що вони – хороші педагоги. Думаю, зараз цей сезон потрібно згадувати крізь призму росту молоді, причому навіть так у нашої команди був шанс потрапити у плей-оф. Ти пам’ятаєш, з яким вогнем в очах наші хлопці грали в останніх матчах. Я їх бачив на юнацькому рівні і цей вогник був у них і там, вони по-іншому грати просто не можуть і це прекрасно.

– Ти говориш про налаштування, з яким хлопці виходили на гру наприкінці чемпіонату, але ж приблизно з таким же бажанням грали і досвідчені баскетболісти.

– Я ще раз повторюсь, що у цьому році тренери вгадали з селекцією, вони запросили у клуб дійсно бійців. Так, легіонери мали хорошу школу та потенціал, але їм потрібно було доводити його в Європі. Про феномен Джамала Бойкіна я взагалі мовчу, це справжнє серце команди і людина для наслідування молодим гравцям. Хотів би висловити особисту вдячність від представників фан-клубу за те, що він залишився у клубі навіть тоді, коли у нього вже був розірваний контракт з клубом і допоміг у кількох важливих матчах. Можливо, якби він дограв сезон, ми б потрапили у плей-оф. Давай згадаємо і досвідчених українців, які прибули в Черкаси з явним бажанням заявити про себе. Тобто фактично всі вони в останніх сезонах недоотримували ігрової практики і горіли бажанням зарекомендувати себе з іншого боку. І всім, без винятку, вдалося зробити крок у своєму розвитку протягом цього сезону. Відповідно, можна сказати, що це був великий сезон! 

– Ще кілька років тому власники клубу мріяли про те, щоб кістяк нашої команди був повністю сформований з вихованців клубу. Ти думав, що це так рано відбудеться?

– Насправді, напевне, ніхто про це не думав. Я пам’ятаю слова Одарича та Бродського про те, що клуб буде працювати у цьому напрамку – і я дуже вдячний їм за такий стратегічний крок у формуванні команди. Зараз ми будуємо справжню династію. Знаєш, у моїх рожевих мріях було саме так: аби через 2-3 роки склад «Черкаських Мавп» був насичений цими хлопцями, рідними, своїми вихованцями. За цей час вони «обростуть м’ясом» і будуть реально кращими в Україні. До цього складу, можливо, потрібно буде додати кількох легіонерів і можна буде дійсно говорити про вагомі завдання. А патріотичність, відданість клубу у цих хлопців є ще з перших днів занять в баскетбольній школі «Черкаських Мавп». Школу я не просто так згадав. Тут я багато говорив про наших вихованців 1996-го р.н., але не варто про нашу молодь говорити загалом. Зараз кілька гравців «Черкаських Мавп-97» уже показують хороший рівень гри є і команда 99-го року, яка мене вразила на нещодавньому домашньому турі Євроліги. Зараз у нас просто шикарний резерв, з якого клуб має черпати кадри для свого основного складу. Тому про наше майбутнє я спокійний і з нетерпінням чекаю еру, коли справжні черкаські хлопці примусять говорити про себе на професійному рівні.

– У цьому році нашому клубу виповнюється 10 років, майже весь цей час ти поряд з командою. Який період тобі запам’ятався найбільше?

– Якщо брати до уваги людський вік, то наш клуб – це якийсь вундеркінд. За ці десять років ми вже стільки пережили у своїй історії, що спогадів може вистачити на все життя. Причому у клуба чітко простежується мета і завдання. Як не дивно, можливо, найбільше мені запам’ятався найважчий момент в історії клубу. Були такі моменти, коли клуб опинявся у Вищій лізі і відчайдушно боровся за те, щоб повернутися в еліту. Я вдячний босам клубу, насамперед, за те, що як би важко тоді не було, цю боротьбу ми виграли. Скоріш за все, це найпам’ятніший епізод в історії клубу.

– Розкажи про себе. Я знаю, що, окрім роботи, у тебе кілька вагомих захоплень: перше – це баскетбол, друге – музика. Як тобі це вдається поєднувати і чому віддаєш перевагу?

– Я не можу так категорично відповісти на це запитання, але скажу одне: я не пам’ятаю, коли я пропустив домашній матч. Баскетбол для мене вже давно перестав бути просто грою, а став частиною патріотизму до нашого міста, це неймовірна гра, яка об’єднує всіх тих, хто приходить в зал. Зараз вони – одне ціле, навіть коли виходять з залу, це і є баскетбольна сім’я.

– До речі, ти вже не вперше вживаєш термін «баскетбольна сім’я». Як вважаєш, у Черкасах вона дійсно відбулася?

– Однозначно, так! Зараз ми приходимо у зал і бачимо багато рідних облич, знаємо, їхні обличчя та те, як вони проявляють емоції. Тих, хто не в нашому секторі, але постійно приходять на ігри, я теж впізнаю в місті. Реально зараз у нас дуже комфортна атмосфера в залі, ми всі рідні і хочемо одного: навіть не перемог, а того, щоб наш клуб розвивався. Ми приймаємо поразки, можемо зрозуміти невдачі і підтримати в потрібну мить, за це ми не будемо ображатися, ми ж сім’я!