Новини клубу

  Вчора Святослав Михайлюк вирушив у США. Один з найталановитіших молодих гравців Світу днями має приєднатися до команди «Канзасу». Вихованець «Черкаських Мавп» у нашій баскетбольній сім’ї прожив вісім років, за які він виріс із талановитого юнака у гравця Національної збірної. Напередодні відльоту у США черкащанин попрощався зі своєю командою та друзями, а також залишив лист для всіх, хто ці роки допомагав йому. Пропонуємо оригінал листа від Святослава.

 Із молодих років я захоплювався спортом, передусім різноманітними його ігровими видами. Тому цілком можливо міг би стати, приміром, непоганим футболістом, волейболістом чи тенісистом. Більше того, були випадки у молодшому шкільному віці, коли дитячі футбольні тренери настійливо пропонували мені стати на футбольну стезю. Утім, на той час мене вже полонили баскетбольні пристрасті, котрі виходили від виступів молодої на той час команди «Черкаські Мавпи». Та не менш вагомим, а, можливо, навіть і визначальним чинником у моєму виборі, стала особистість мого шкільного вчителя фізичної культури – Молчанова Олександра Миколайовича. Він запросив мене разом із групою однолітків початкової школи до баскетбольної секції моєї рідної Першої міської гімназії та зумів виявити у мене хист до цієї унікальної гри. Саме його натхненна праця на тренуваннях, його неймовірні емоції на ігрових майданчиках заклали підвалини безмежної любові до баскетболу, надихали до самовдосконалення, перемог і радості від їх досягнення. Олександр Миколайович не лише розгледів у мені потяг до баскетболу, а й допоміг суттєво розвинути мої базові здібності та, зрештою, передав мене в надійні руки нового тренера. За все це я йому неймовірно вдячний, як і за те, що він усі 10 попередніх років мого життя був моїм учителем фізичної культури та шкільним другом-наставником.

Утім важко навіть уявити, яким би в подальшому було моє життя в баскетболі, якби доля не звела мене з тренером – Міхельсоном Максимом Сергійовичем. Сім незабутніх років баскетбольного життя у складі команд під орудою Максима Сергійовича… За цей час пліч-о-пліч з ним та товаришами по команді ми пройшли виснажливі тренування та напружені ігрові поєдинки у рамках різноманітних турнірів: юнацьких всеукраїнської та європейської баскетбольних ліг, збірної команди України, команди української Суперліги тощо. Разом раділи перемогам, досягненням і титулам, а також скрупульозно аналізували прорахунки чи поразки. Часто були такі випадки, коли я почувався невпевненим у собі чи щось не виходило на тренуваннях або в грі. У такі моменти мене надихали настановні поради чи тривалі бесіди з тренером, у яких він настільки тонко, розважно і аргументовано міг пояснити, переконати й  стимулювати, що наступало немов прозріння. 

Загалом же усіма моїми нинішніми професійними баскетбольними здібностями, спортивними досягненням, а також становленням як особистості я завдячую передусім Максиму Сергійовичу. За це Вам, ТРЕНЕРЕ, низький уклін і велика шана. Окрема вдячність за Ваші індивідуальні тренування, а також вболівання за мою долю та неймовірні зусилля у допомозі обрати правильний і достойний подальший шлях мого розвитку як баскетболіста. Водночас прошу вибачення у родини тренера, адже щойно вказане часто-густо здійснювалося у збиток часові чи інтересам його сім’ї. 

Також я глибоко вдячний і висловлюю свою повагу меценатам і наставникам клубу – Михайлу Юрійовичу Бродському та Сергію Олеговичу Одаричу. Дякую їм за постійну підтримку і віру в мене, прекрасні умови й можливості займатися баскетболом і водночас зростати як особистість. 

Понад усе щиро вдячний Вам, Михайле Юрійовичу. Ніколи не забуду Вашу непідробну шалено-радісну реакцію на мої успіхи в матчах юнацького Чемпіонату Європи в Києві минулого року та у матчах Суперліги. Я знаю, що всі ті емоції Ви пропустили глибоко-глибоко через своє серце і душу. Це й не дивно, бо вихованці Черкаської баскетбольної школи справді є Вашим дітищем, яке вже зараз дає всі підстави радіти його здобуткам. Але набагато важливіше інше – нині Ви благословили мене в нову дорогу і дали шанс спробувати себе в іншому баскетболі на іншій частині планети. Я розумію, наскільки це непростий крок для людей, які вкладають свою душу, зусилля, час і ресурси у виховання талановитих спортсменів, з націленою перспективою бачити їх тривалий час у рядах своєї команди мрії. Відтак Ваш крок назустріч моїй мрії і досі є мною незбагненним. Тому сказати, що я Вам удячний – це нічого не сказати. Одне можу запевнити – я не осоромлю Вас.  

Окрема вдячність всім працівникам і тренерам клубу, котрі були причетні до мого становлення як баскетболіста. А це: Володимир Миколайович Гриценко, Олександр Іванович Нагорний, Йовіца Арсіч, Олександр Валентинович Ворона, Микола Борисович Неухацький, Анатолій Миколайович Федоренко, Василь Віленович Верига, Антон Васильович Верига, Іван Михайлович Котляр, Віктор Володимирович Козирєв, Олексій Вікторович Бєліченко та Сергій Анатолійович Загоруй. Ваш професіоналізм у поєднанні з умінням створити добродушну та жартівливу атмосферу в команді завжди додавали мені сили і впевненості. Окремо хочу висловити велику вдячність та засвідчити свою повагу  тренеру Володимиру Михайловичу Холопову, котрий приклав чимало зусиль для утвердження мене як гравця в основній команді «Черкаських Мавп». А це для мене дуже важливо. 

Я глибоко переконаний, що хороший гравець без команди – це лише індивідуальність. Натомість хороша команда гравців – це багатство особистостей.  Саме в такій скарбниці особистостей моїх однолітків і старших товаришів доля дарувала мені можливість зростати і розвиватися. Друзі мої! Мені було за честь тренуватися з вами, під звуки національного гімну стояти в одній шерензі перед початком матчів, разом з вами віддавати свої сили і енергію у протиборстві із суперниками, разом переживати неймовірні переможні емоції та розчарування поразок, разом проводити вільний час. Я надзвичайно вдячний вам за вашу довіру на ігровому майданчику, за вашу підтримку, за вашу дружбу. Також я щасливий з того, що ми дійсно були, є і, вірю, що будемо командою друзів та й надалі будемо тісно спілкуватися. Я вас дуже шаную і бажаю кожному рано чи пізно досягти своєї найзаповітнішої баскетбольної мрії.  

 Я, мабуть, не буду оригінальним, коли засвідчу захоплення тою шаленою підтримкою і пристрастю до команди «Черкаські Мавпи» з боку наших вболівальників і, зокрема, «фанів». Утім, без перебільшення скажу, що їхня щиросердна підтримка й непідробні емоції щодо моєї скромної персони під час матчів, поза ігровим майданчиком, в коментарях до медіа публікацій завжди надихали, підбадьорювали і, водночас, мобілізовували мене. Моя вдячність за це вам безмежна. Ви мої перші відверті і віддані вболівальники, якими я надзвичайно пишаюся і завжди пам’ятатиму. 

Не можу оминути словами вдячності й мою рідну школу – Першу міську гімназію. Я горджуся, що є випускником саме цієї гімназії і щиро вдячний за розуміння та підтримку директору – Саєнку Сергію Івановичу – та всім моїм учителям. Окремий респект педагогам з англійської мови, історії, фізкультури, математики.    

P.S. Щодо ролі батьків у моїй долі – то інша історія для окремої книги. Скажу єдине – я їх дуже люблю і поважаю!