Новини клубу

 Головний тренер новоспечених чемпіонів України U-15 - хлопців з КДЮСШ-Черкаські Мавпи Василь Івлєв розповідає про особливості роботи з баскетболістами – підлітками.

- Коли вже Ваша команда відійшла від дитячого баскетболу і виросла у грі?
- Я ніколи не поділяю баскетбол на дорослий і дитячий і завжди усім кажу, що дитячий баскетбол набагато цікавіший за дорослий. Тут завжи непередбачувані дії. Колись я сам судив матчі і можна у будь-якого судді запитати – дитячий баскетбол судити набагато складніше, ніж дорослий. Дорослий баскетбол передбачуваний, його гравців можна прорахувати. У дитячому це складно. І хлопці дійсно грають креативно, багато нестандартних рішень. І нав’язувати їм дорослі схеми я не наважуюся. Ми граємо у простий баскетбол. У пас-енд-гейм. Із застосуванням заслонів, других заслонів. Щоб гравці розуміли – що це таке, заслон. Основна гра йде без м’яча. Це основні напрямки нашого тренувального процесу.

- Коли дивишся на гру ваших хлопців, пересвідчуєшся, що баскетбол серед командних видів найбільш енерговитратний.
- Так, баскетбол на першому місці стоїть. За ним йдуть лижні перегони. Робили колись науковці дослідження, я читав. Потім вже хокей і так далі. Гра непроста. Дуже багато човникових пересувань, бігти, стрибати, штовхатися, боротися. Елементи боротби бачили усі сьогодні, коли виштовхували з трисекундної зони гравців. Це боротьба, це справжня греко-римська боротьба. Без застосування ніг 100%. З елементами гандболу, футболу. Усе тут є.

- Як ви підбираєте гравців до своєї команди? Бренд Черкаські Мавпи існує у місті, чи ви самі шукаєте?
- Цю команду не я формував. Я працюю з нею два роки, а тренер, який її підбирав, Микола Неухатський, поїхав працювати в інше місто. Він і з дітьми працював, і дубль тренував і певний час виконував обов’язки тренера основної команди Черкаських Мавп. Дуже хороший набір, хотілося б, щоб рослих гравців було більше. Але Черкаси – маленьке місто. 34 школи усього. І це, напевно, найкращі хлопці, які саме у Черкасах є. Нажаль, у нас ще один хлопець у фінальному турі не зміг зіграти, у попередньому турі отримав забій коліна і як наслідок – проблеми з меніском. У нього теж зріст два метри. Ось і все, що є з високих хлопців у Черкасах. Ну а ті, хто взяв участь у фінальному турі, дуже добре працювали і вже тренера збірних дивляться. Думаю, що до команди U-16 Андрій Харчинський може когось запросити.

- Дорослими гравцями керувати простіше, на них можна нагримати. А з підлітками як?
- До кожного є індивідуальний підхід. На когось можна нагримати, комусь треба постійно говорити, спокійним тоном. На когось нагримаєш, він замкнеться у собі, хтось навпаки, збадьориться. Тому індивідуально працюю з кожним, а найкращий метод – це вселяти у гравців свою думку. Щоразу говорити – треба зробити так, так, спокійно, зважено пояснювати. Але коли йому говориш п’ять-шість разів і це не спрацьовує, то і шокову терапію треба застосувати. Такі методи навчання. Від цього ніхто не відходить.

- Скільки відсотків з цих хлопців проб’ються у дорослий баскетбол? 5, 10, 20%
- Хотілося б. Розумієте, баскетбол – це частина життя. І коли батьки приводять дитину до баскетбольної секції, основне завдання тренерське – виховати гарну людину. А вже у процесі набору і подальшого відбору відбираються діти, у яких є природні дані. Все одно без природних даних не буде далі гри. На своєму рівні так – аматорські ліги, інститутські команди, а у великий баскетбол грають "великі". Як говорив один з моїх вчителів, баскетбол – недемократичний вид спорту, грають великі. І за усіх інших переваг якщо перший номер – двометрового зросту гравець, візьмуть саме його. Такий, як Теодосіч – 1,98 см, чи Теодорас Папалукас, Рассел Уезбург, здається 196 см. Дуже високі і ось вони на перших ролях грають.

- Скільки років ви працюєте у системі Черкаських Мавп?
- У системі черкаських Мавп я працюю третій рік, до цього працював у БК Азовмаш. Там я провів 10 років, тренував команди, до того я тренував донецькі команди – училище Олімпійського Резерву, інститутські команди. Сам грав небагато. Але коли був вибір – грати чи тренувати, коли я потрапив до свого першого дуже гарного вчителя, зрозумів – що таке баскетбол. Я вже трохи  тренував тоді, навчався цій справі поступово, і він мені сказав – у тебе є вибір: або продовжувати грати, або тренувати. Я займав місце у складі своїх вихованців 14-річних і я дав їм місце у складі і сам почав тренувати. І мені це подобається. Баскетбол – це життя, це навіть не захоплення. Я просто живу цим. Це так для багатьох тренерів, з якими зустрічаюся на змаганнях і працюю разом.