Я не здамся без бою!
«Фортеця – 94» повернулася з етапу Всеукраїнської юнацької ліги з однією перемогою (див. новини за 30.11) та однією поразкою. Також була зарахована технічна перемога над київською командою, за неявку.
Гра проти команди господарів етапу ДЮСШ-Олімпія-94 стала вкрай драматичною. Першу чверть наші хлопці вели. У другій стався непередбачений неприємний випадок, який вибив усіх з колії.
Литвиненко Андрій рішуче йшов у прохід, не розминувся з суперником і не вдало приземлився. Опоненту – фол у захисті. А нашому Андрію – перелом руки з сувом. Гру продовжили вчотирьох, із-за не порозуміння у суддівстві.
За положенням у другій десятихвилинці, ще мали грати ті хто не грав до того, це передбачено для того, щоб всі з команди побували на майданчику. Суддя, діючи у форс мажорі, не був впевненим у вимогах даного положення, яке зазнало оновлень, не дав згоди на заміну з тих гравців, що вже відіграли. Наш головний тренер Мірошник Володимир Миколаєвив поскаржився і були зроблені відповідні дзвінки до відповідальних людей Федерації.
Хоч і виявилось, що заміна в такій ситуації дозволена, стрес зробив свою справу. Останню чверть хлопці програли психологічно, і в результаті 74:73 на користь команди з Лозової.
Тренери команди втратили нервів ще більш ніж гравці. Андрія з замороженою рукою було доставлено до лікарні. З відти пере направлено до найближчого села (!). Там сказали, що немає досвіду, щоб правильно виправити кістки, а також без згоди батьків, відмовили навіть у місцевому наркозі!
Хлопця за 6 годин доправили до Черкаської обласної лікарні, де і наклали гіпс. Зустрічала постраждалого мама, з очима якої тренеру було зустрітися найважче. Хоч і всі розуміють, що життя не передбачуване, тренери вибачилися, що не вберегли.
За час екзекуцій Андрій ні разу не «сплакнув». Терпів. Але емоції взяли верх лише коли дізнався, що мінімум чотири місяці не зможе тренуватися.
Зараз Андрій вдома і зустрів мене в непоганому гуморі. Оскільки мама на роботі, він нудьгує перед телевізором.
«Та якось так вийшло…навіть не знаю. Дорікнути грубій грі навіть не можу. Мама каже, що просто я дуже швидко росту. За пів року – на 10 см! Тож кістки крихкі. Це в мене вже вдруге. Я вдячний лікарю. Він мене завжди рятує…бо в мене постійно якісь негаразди. То вікно розбив і дуже поранився. То брову сильно розсік. Він мене вже знає. І мама, мабуть, звикла (сміється).
Думаю за той час, що буду вільний від тренувань «підтягти» навчання. Бо останнім часом дещо «з’їхав». Просто втомлююся…адже маємо ранкове тренування о без п’ятнадцяти сім. Потім школа. Потім вечірнє тренування. Приходиш…миєшся…вечеряєш і падаєш спати. До цього режиму вже звик і не уявляю собі іншого. Мої всі друзі в баскетболі. Важко робиться, як уявлю, що не тренуватимусь.
По телебаченню зараз також нічого цікавого. Футбол дивитися не люблю, бо якось нудно…дуже довго нічого не відбувається, а хочеться весь час голи спостерігати. Хоча сам іноді ганяю з хлопцями. Особливо літом, коли тренер в основному дає загально фізичну підготовку. Навіть регбі граємо.
А дивитися люблю теніс. Красивий вид спорту.»
Гра проти команди господарів етапу ДЮСШ-Олімпія-94 стала вкрай драматичною. Першу чверть наші хлопці вели. У другій стався непередбачений неприємний випадок, який вибив усіх з колії.
Литвиненко Андрій рішуче йшов у прохід, не розминувся з суперником і не вдало приземлився. Опоненту – фол у захисті. А нашому Андрію – перелом руки з сувом. Гру продовжили вчотирьох, із-за не порозуміння у суддівстві.
За положенням у другій десятихвилинці, ще мали грати ті хто не грав до того, це передбачено для того, щоб всі з команди побували на майданчику. Суддя, діючи у форс мажорі, не був впевненим у вимогах даного положення, яке зазнало оновлень, не дав згоди на заміну з тих гравців, що вже відіграли. Наш головний тренер Мірошник Володимир Миколаєвив поскаржився і були зроблені відповідні дзвінки до відповідальних людей Федерації.
Хоч і виявилось, що заміна в такій ситуації дозволена, стрес зробив свою справу. Останню чверть хлопці програли психологічно, і в результаті 74:73 на користь команди з Лозової.
Тренери команди втратили нервів ще більш ніж гравці. Андрія з замороженою рукою було доставлено до лікарні. З відти пере направлено до найближчого села (!). Там сказали, що немає досвіду, щоб правильно виправити кістки, а також без згоди батьків, відмовили навіть у місцевому наркозі!
Хлопця за 6 годин доправили до Черкаської обласної лікарні, де і наклали гіпс. Зустрічала постраждалого мама, з очима якої тренеру було зустрітися найважче. Хоч і всі розуміють, що життя не передбачуване, тренери вибачилися, що не вберегли.
За час екзекуцій Андрій ні разу не «сплакнув». Терпів. Але емоції взяли верх лише коли дізнався, що мінімум чотири місяці не зможе тренуватися.
Зараз Андрій вдома і зустрів мене в непоганому гуморі. Оскільки мама на роботі, він нудьгує перед телевізором.
«Та якось так вийшло…навіть не знаю. Дорікнути грубій грі навіть не можу. Мама каже, що просто я дуже швидко росту. За пів року – на 10 см! Тож кістки крихкі. Це в мене вже вдруге. Я вдячний лікарю. Він мене завжди рятує…бо в мене постійно якісь негаразди. То вікно розбив і дуже поранився. То брову сильно розсік. Він мене вже знає. І мама, мабуть, звикла (сміється).Думаю за той час, що буду вільний від тренувань «підтягти» навчання. Бо останнім часом дещо «з’їхав». Просто втомлююся…адже маємо ранкове тренування о без п’ятнадцяти сім. Потім школа. Потім вечірнє тренування. Приходиш…миєшся…вечеряєш і падаєш спати. До цього режиму вже звик і не уявляю собі іншого. Мої всі друзі в баскетболі. Важко робиться, як уявлю, що не тренуватимусь.
По телебаченню зараз також нічого цікавого. Футбол дивитися не люблю, бо якось нудно…дуже довго нічого не відбувається, а хочеться весь час голи спостерігати. Хоча сам іноді ганяю з хлопцями. Особливо літом, коли тренер в основному дає загально фізичну підготовку. Навіть регбі граємо.
А дивитися люблю теніс. Красивий вид спорту.»
«Черкаські Мавпи» бажають Андрію щонайшвидшого одужання та, все ж таки, користі від вимушеного відпочинку! Тримайся!!!
222.jpg)
