Новини клубу

 

Будь який з цих пунктів говорить про те, що Даша «комсомолка, спортсменка, і просто красавіца». Зустрічайте! 
 
Поїхали. Традиційне перше запитання. Як потрапила в танці взагалі? Ну, і в чіерлідінг?

 

Мабуть, то трапилось у три роки, коли мама відвела мене на бальні танці.

 

 

Так. В Дружбу Народів. Але мені дітки не сподобались, не могла з ними спільну мову знайти. А потім довгий час я взагалі не займалась танцями. І серйозно так почала з «Експресії». Перед конкурсом втекла звідти. Сцени злякалась. Потім уже в інституті зібрала свій власник колектив. Треба ж, думаю, переборювати свій страх. Танцювати хочеться, а сцени боюсь. Непорядок. Також танцювала в танцювальному клубі Boris, де танцювала хіп-хоп, диско. Займала перші місця на конкурсах, оскільки у моїй віковій категорії було мало дівчат. Але і танцювала я доволі непогано. Потім залишила професійні танці, і зосередилась на інститутському колективі. Тоді я організувала групу підтримки команди Мавпа-Рятівник. Я тренувала дівчат там. Познайомилась з дівчиною, яка вже потім мене запросила в Мавпи, коли створювалась група підтримки.

 

 

Та ні, ми просто добре знали одне одну, стали знаходити людей. Потім з’явилась Іра (тренер). Так ось все і трапилось.

 

 

Танці для мене це мабуть розгрузка. Мало того, що отримуєш задоволення від танців, так іще і всі негативні емоції ідуть геть. Залишається тільки позитив і втома. Але то приємна втома. 

 

 

Ні. Може коли я вже старою бабцею буду. І то…

 

 

Так. Не можу уявити, що я не танцюю.

 

 

Хотілося б. Ми з Ірою інколи думаємо, що якби нам валізу з грошами дали, то ми б відкрили свій танцклуб, де б навчали спортивним, естрадним танцям.

 

 

Друзям я сама розказувала, що я танцюю, і вони дивились по телевізору. А от викладачі самі підходили до мене і казали: «А ми тебе бачили».

 

 

Так. Мені стало легше. Не скажу, що помінялась я. А от відношення до мене помінялось, це точно. І в кращу сторону. Якщо раніше мені викладачі казали: «Ти що сюди, танцювати прийшла?», то зараз уже так не кажуть, бо я танцями професійно займаюсь.

 

 

Так. Поважають те, що я досягла чогось.

 

 

Оскільки моє особисте життя живе разом зі мною, то в принципі часу на особисте життя вистачає. А так, звичайно, часу немає. Хочеться інколи і в басейн сходити, але часу бракує.

 

 

Коли я поступала то «пожарка» відносилась до МВС, а я в міліцію хотіла. Взагалі, хотіла в Київ поступати, в СБУ, але набір дівчат закінчився. Думала, що через «пожарку» в міліцію попаду. А тільки-но стала курсанткою, то інститут віднесли до МЧС.

 

 

А у мені немає нікого із родичів та друзів у цих структурах. Та і я постійно була «пацанкою», це я зараз уже дівчина. (сміється). А до цього, мене тягнуло до таких речей. І ще, там спорт цінувався. Я 4 роки грала в баскетбол за школу, була капітаном команди. І в пожарку пішла, бо спорт цінувався там. Хоча, ні… як з’ясувалось, у ЧНУ спорту більше уваги приділяли.

 

 

Ага. Хотілося б бути начальником главку…але це все мрії.

 

 

Так.

 

 

Та ні. Не можу себе так мучити. Інколи так хочеться щось смачненького. Важко через ритм життя такий. Цілий день носишся на ногах, потім ввечері треба їсти, тому що…треба! Одне в мене спасіння – прес покачати. Але і з цим проблеми бувають. Треба рано вставати і змушувати себе.

 

 

Ввечері геть сил немає. Взагалі, зайва вага для мене не проблема. Звичайно, треба слідкувати за собою. Важко, але можливо. За той час, що я танцюю в “Мавпах” я тільки втрачала вагу, а не набирала її. То ж, загрози зайвої ваги для мене немає.

 

 

Він пишається тим, що я займаюсь улюбленою справою. А з приводу нашого вбрання він не однократно говорив, що нам треба в штанах танцювати, і мовляв, шортіки це дуже екстравагантно. Але, взагалі, спокійно ставиться, тому що довіряє. Ревнощів немає.

 

 

Ну, в інституті ми вже п’ять років знайомі, вони вже вивчили мене від «А» до «Я».  А от під час гри, помічала увагу деяких людей. Шоколадку на день народження подарувати може незнайомий чоловік. А так…то не сказала б, що забагато уваги.

 

 

Звичайно приємно. Але завжди треба триматись на відстані.

 

 

Повагу. Якщо є повага, то є довіра, є розуміння.  Чоловік має чимось зацікавити. Коли я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, то він для мене був недоступним, тобто був загадкою, яку треба розгадати. А ще чоловік має бути, як стіна. Жінка має відчувати себе за чоловіком, як за кам’яною стіною. Це моя точка зору. Я думаю, що жінка створює затишок у родині, тоді як чоловік це голова сім’ї. Хоч все життя я була лідером, проте тут я вважаю, що чоловік має бути сильним.

 

 

Я люблю романтичні комедії з хеппі-ендом. Щоб подивись, і душа радіє. Люблю ходити в кінотеатр.

 

 

Ну, він не романтичний геть. Це – Самый лучший фильм.

 

 

Не сподобалось. Занадто вульгарний.

 

 

Я коли рекламу дивилась, то мені сподобалось. Виявилось, в тій рекламі і є найкращі моменти фільму.

 

 

Лебедєв.

 

 

Він сподобався мені як людина. А Лебедєв грає під номером 7, а 7 моє улюблене число. Він гарно грає в пару з Ярутісом.

 

 

Та ні. Як любила баскетбол, так і люблю його зараз. Я була таємний вболівальником.

А які відчуття, коли ви стоїте за щитом під час гри?

 

 

 

Перший раз у житті у мене виходить, що колектив дуже дружній. Звичайно, бувають свої нюанси. Лєра у нас наймолодша. То ж до когось треба м’якше, а з кимсь навпаки строго. Я – капітан команди групи підтримки, тому беру участь у таких виховних моментах. Дівчата хороші. І посміятись, і відпочити і побалакати є з ким. Бувають, якісь непорозуміння, але ми їх одразу вирішуємо. Ми підтримуємо одна одну, завжди підкажемо, якщо щось не виходить. Критику абсолютно нормально всі сприймають.

 

 

В основному, Іра. Але буває таке, що і я допомагаю. Буває, і дівчата пропонують щось своє.

 

 

Коли ми тільки починали, то ми в основному вчили танці. А зараз, намагаємось приділяти більше уваги стрибкам. Ми готуємося до Кубку України. Там є певні вимоги складності, синхронності. 16 лютого ми з Ірої ідемо на семінар в Харків, можливо там якусь категорію отримаємо.

 

 

Вся складність у тому, що деякі команди не є групами підтримки. Це просто колективи, які підготували номер на 2,5 хвилини спеціально для цих змагань. Вони мають перевагу. Ми поїдемо двома складами.

 

 

З розтяжкою, акробатикою. У нас тільки 2 дівчини гімнастки. А всі інші просто танцювали раніше. Але ми займаємось, тренуємось. У нас тренування 1,5-2 години. Нам є до чого іти. На тренуванні втомлюються усі.

 

 

Хочеться, щоб “Мавпи” потрапили до фіналу чотирьох в наступному році. Сил їм і натхнення.