Максим Міхельсон: "Я майже щаслива людина"

Ідея поспілкуватись з Максимом Міхельсоном виникла після серії перемог команди “Черкаські Мавпи-ЧПК”. Також нещодавно Максим Сергійович прийняв команду “ Черкаські Мавпи-Фортеця-94”, яка доволі успішно грає у юнацькій лізі.
 
Протягом будь-якої гри він не сидить спокійно. Жоден рух гравців не залишається поза його увагою. Хлопці довіряють та поважають Максима Сергійовича. Цю повагу він заслужив повною віддачею улюбленій справі. Тренувати дітей – справа не з легких.  На тренуваннях, іграх і просто в житті Максим Міхельсон –  психолог зі своєю філософією буття, для якого баскетбол є життя.

Як взагалі потрапили у баскетбол? І як Ви стали тренером?
 
В баскетбол почав грати дуже пізно, в дев’ятому класі. Взагалі кажуть, що в такому віці людина для баскетболу вже втрачена. Звісно, на високому рівні не грав. А от у 11 класі почав тренувати через одного хлопчину, якого звали Олег Пономарьов. Перед нашим тренуванням займались діти, і я якось почав щось показувати їм, пояснювати. І після тренування вони сказали: «Максиме Сергійовичу, а ви до нас іще прийдете?». Так от, був такий Олег Пономарьов. І зріст у нього був не баскетбольний, ручки-крючки, і грав якось коряво. Його тренер казав, що нічого з нього не вийде у баскетболі. От я і сказав, що зроблю з нього гравця. В баскетбол можна навчити грати навіть мавпу. От через нього і почалась моя тренерська кар’єра.
 
І як, вийшло щось?
 
Ну, він грав у збірній Кривого Рогу. Професійного баскетболіста з нього не вийшло, проте хлопець заграв.
 
А як в Черкасах опинились?
 
В Кривому Розі став тренувати збірну школи, з якою ми виграли чемпіонат міста серед шкіл. Це було моє хобі. Взагалі, до 2004 року я працював на геть іншій роботі, а тренував у вільний від роботи час. Робота ця зі спортом ніяк не була пов’язана. Добре що можна було все покинути і бігти на тренування. У 2004 році директор спорткомплексу запросив мене на роботу, при умові, що я буду вчитись в інституті. Це була моя друга вища освіта. Закінчив магістратуру, і навіть диплом міжнародного зразка отримав (сміється). А перша моя освіта це бухгалтерський облік. У тренерській роботі не дуже допомагає. На жаль у нас не так багато грошей, щоб їх рахувати довго. Після того, як збірна району, яку я тренував, виграла чемпіонат міста чотири рази поспіль, мене запросили в клуб “Кривбасбаскет-Люкс”. Там я тренував юнацьку команду. Результат показували пристойний. Проте фінансове становище було катастрофічним. Я стояв перед вибором: або кидати баскетбол, або якось рухатись далі. На зборах я зустрівся з Нагорним Олександром Івановичем, який запросив мене працювати дитячим тренером. Мушу сказати, що на ті збори я приїхав з думкою про те, що баскетбол покину і поїду собі десь. Мені запропонували тренувати хлопців 1996 року народження та студентську команду. Обговорили умови, і звісно ж я погодився.
 
Скільки ігор “Черкаські Мавпи-ЧПК” не знають поразок?
 
Виходить, що 8 ігор у ВЮБЛ. Плюс турніри “Країни Баскетболії”, товариські турніри. Нещодавно грали товариську гру з “Азовмашем-95”, яку ми виграли.
 
Справа в тому, що ми граємо відсотків на 20 від своїх можливостей. Рівень чемпіонату невисокий. Нам дуже потрібно грати на європейському рівні, в європейських чемпіонатах. Звичайно, є сильні команди і в Україні.
 
А як на хлопців впливає ця серія з 8 перемог?
 
Ну, наприклад, сьогодні ми не показали ту гру, яку можемо показати, тому що така «непереможність» впливає на хлопців. Часом вони десь літають на небесах. І звичайно потрібно опускати їх на землю. Але з іншого боку я їх розумію. Вони ще діти, і деякі з них баскетболом лише п’ять місяців займаються. І вік у них такий, що вони дуже чуттєві як до перемог, так і поразок. Ну, і це ж хлопці. Звичайно, кожен з них хоче довести що він найкращій. Я якось почув у фільмі таку фразу: «Навіть найсильніша імперія може програти битву, якщо ця битва почнеться всередині самої імперії».
 
То Ви більше виховуєте команду, чи індивідуальних гравців?
 
Скажімо так, я розвиваю індивідуальність у команді. Звичайно, нам треба виховати особистості, класних гравців. Але я вважаю, що великі особистості виростуть тільки в команді, яка перемагає. Наша задача виховати особистість, яка зможе грати у колективі. Коли вони прийдуть у професійний баскетбол, вони не будуть особистостями. Вони будуть перспективними молодими гравцями. І от якщо на початку своєї кар’єри вони зможуть «вписатись» у команду, то у них буде більше шансів заграти на високому рівні.
 
Ви тренуєте хлопців 1994 та 1996 років народження. Чи відчутна ця різниця у 2 роки?
 
Дуже велика різниця! Одні ще діти, а інші вже входять у перехідний період. Міняється все, характер, відношення до гри.
 
А з ким легше?
 
У кожного віку свої особливості. Старші хлопці вже такі собі «мужички». Прагнуть довести щось. А з меншими інколи і попанькатись доводиться. Вони ж діти. Але моє до них відношення не змінюється. Взагалі, я даю їм зрозуміти, що ніхто не має права халатно відноситись до гри, яку я просто обожнюю. Якщо вийшов на майданчик, будь такий ласкавий, віддавайся грі на 100%. Якщо на тренування прийшов, то маєш виповзти із зала.
 
А відчуваєте якусь відповідальність за хлопців з “ЧПК”? Ви проводите з ними багато часу, а з деякими мабуть спілкуєтесь більше ніж їх батьки.
 
Так, звичайно. Я от і з Кривого Рогу не сам приїхав. Призів із собою трьох гравців. Разом живемо на квартирі. От і виходить, що працюю безперервно. Відпрацював у спортзалі, прихожу додому, а там немає відпочинку. Це ж діти, і поки не скажеш їм щось зробити, вони не зроблять.
 
Яка у Вас мрія у баскетболі? Виграти зі своєю командою ВЮБЛ? Чи виховати класного гравця, який колись скаже: «А мене тренував Міхельсон. Це завдяки йому я став тим, ким я став»?
 
Ну, в Суперлізі є гравці, яких я тренував. Є гравці, які грають у молодіжній збірній. Я максималіст, тому задачі ставлю найвищі. Звичайно, хотілося б побачити своїх підопічних в NBA.
 
Який баскетбол Вам більше імпонує: NBA чи європейський баскетбол?
 
Один із великих тренерів сказав: «Напад виграє гру, а захист виграє чемпіонат». Тому більше мені подобається європейський, думаючий баскетбол. Я завжди хлопцям кажу, що вони можуть програвати супернику в зрості, силі, швидкості, віці, проте кожного суперника треба перемагати у мисленні, за рахунок нестандартних ходів. Взагалі, я вважаю, що після шахів баскетбол це найінтелектуальніша гра і світі.
 
Який Ваш прогноз на цей сезон? Як думаєте, “Мавпи” зможуть стати призерами Суперліги?
 
Мені дуже подобається робота нового тренера. У нас схожі погляди на баскетбол. Протягом одного місяця він повністю змінив гру команди, відношення до гри, тренувань. Я чув, що він хороший тренер. А от побачив його роботу і в цьому не лишилось ніяких сумнівів. От трошки звикну до того, що в мене вже 3 команди, буду знаходити час, щоб відвідувати тренування “Мавп”. Якщо є можливість повчитись, то її треба використовувати. А що стосується прогнозів, то якщо Арсічу вдасться донести трьом новим гравцям свої ідеї і розуміння гри, “Мавпам” під силу посісти третє місце. Головне зачепитись за шосте місце, щоб одразу не виходити на БК “Київ” чи “Азовмаш”. Також думаю, що команді дійсно бракуватиме Андрюкайтіса. Він дійсно дуже сильний гравець.
 
Які задачі “ЧПК” у ВЮБЛ?
 
Хотілося б і далі грати без поразок. На початку було легше грати. Ці перемоги не завжди позитивно впливають на хлопців. І звичайно ми ставимо тільки найвищі задачі!
І наостанок скажіть, чи щаслива Ви людина?
 
Я просто обожнюю свою роботу. Це моє життя. Баскетбол був моїм хобі. А зараз не уявляю своє життя без баскетболу. Взагалі, у мене своя теорія щастя. Людина щаслива тоді, коли з посмішкою іде на роботу і з посмішкою іде з роботи додому. Можу сказати, що я майже щаслива людина.