«Черкаські Мавпи» створюють баскетбольну культуру…та відроджують її!

Генеральний директор «Черкаських Мавп» Кирило Погостінський та президент міської громадської організації та благодійного фонду «Країна Баскетболія» Олександр Нагорний відвідали з баскетбольною місією місто Звенигородка черкаської області

У невеличкому місті Звенигородка, що приблизно сто кілометрів від Черкас, налічується близько двадцяти тисяч жителів. Серед них є відсоток тих, хто невиліковно хворі…
«…хворі баскетболом!» Саме так про себе сказали місцеві діячі громадського життя. Про дійових осіб та зміст їх дій далі докладніше.

Дійство за участі делегатів «баскетбольної столиці», що відбулося у приміщені звенигородської школи-інтернату виглядало наступним чином: був подарований комплект баскетбольної форми звенигородській дитячій команді, що невдовзі їде до Франції брати участь у міжнародному турнірі.

Президент МГО "Країна Баскетболія" Олександр Нагорний вручає форму

Кирило Погостінський та Олександр Нагорний виступили зі спічем. Їх слова були простими та правдивими, тому що не з папірця. Погостінський казав, що його око радіє коли бачить неабиякий запал баскетболом навіть у такому невеличкому непристосованому для цієї гри залі. Нагорний у свою чергу, зазначив, що Звенигородка, є тим містом, де не потрібно пояснювати, що то є за штука баскетбол. Оскільки у свій час, двадцять і більше років тому, саме Звенигородка була центром баскетбольної Черкащини і саме тут живуть традиції та сприйняття баскетболу не як чогось незвичного.

Справа в тому, що в кінці семидесятих та у вісімдесятих на цій території проводився відомий турнір ім.Чіковані. Ці змагання привертали увагу не лише українських команд, але й збирали гостей з Грузій, Росії, Молдови, Угорщини, Литви та ін.. Згодом, як то кажуть, все «заглохло».

Сьогодні парубки, що тоді стукали м’ячем сформувалися у підприємців та функціонерів. Вони відчули потребу робити користь суспільству. І звичайно почали робити цю користь там, де колись їм було так весело, затишно та живо. Баскетбол запалив їх дух. Це тепло має стати багаттям суспільства у наші дні.

Як видно, всі передумови сформувалися і…перша іскра баскетбольного жару. А Прометеєм став такий собі вісімдесятитрирічний дідусь Номіш Петро Федорович. Всі думали, що його вже нема на цьому світі, бо він зник ще під час війни. Невідомі його життєві маневри, але аж раптом він дав про себе знати.

Петро Федорович благополучно мешкає у Франції та займає посаду голови правління товариства «Британь». Отакої! Це товариство і проводить баскетбольний турнір, на який запрошено, як каже Катя Осадча, і нас. Окрім нас, там будуть учасники з дванадцяти європейських країн.

Директор інтернату Бондаренко Андрій Олександрович: «Команда вже укомплектована. До неї увійшли діти з інтернату, а також з ДЮСШ. Всього 10 осіб віком 1995-ого року народження та молодші. Відкомандируємо мандрівників до міста Пасе вже 25 березня. До дому вояжерів чекатимемо 3 квітня. У планах є пункт «поздороватися з Парижем».

Проблем зі спілкуванням не буде. Ми відряджаємо також перекладача. Взагалі все організовано найкращим чином. На шляху буде три ночівки. Тобто за працездатність водія, і як наслідок безпеку пасажирів можна не хвилюватися.»

Видно нова форма щаслива навіть у гравця з 13-им номером. З першої спроби м'яч у корзині! Дуже життєстверджуюче!!!

танок радості

До речі, звенигородській дитячо-юнацькій спортивній школі цієї осені буде 50 років. Школа має у своїй власності дуже непоганий великий спортивний зал, побудови сімдесят п’ятого року. Охочих займатися чимало. Але проблема та сама, що й по всій Україні: дефіцит кваліфікованих тренерів. Як не дивно, навіть фінансове питання не таке гостре.

Генеральний директор телекомпанії «Звенигора» Калінін Олександр Вікторович (на фото у смугастому светері): «Окрім баскетболу в нашому місті люблять футбол. Регулярно проводиться традиційний турнір «Ретро». В організації задіяно багато людей. Звичайно всі вони фанати спорту. Допомагають фінансами. Продуктами. Розміщенням приїжджих.
У 98-му був такий Виноградов Віктор Іванович. Звичайний дрібний підприємець. Якось він прийшов до мене на телеканал на замовив зйомку та трансляцію футбольної гри дитячих команд. Тоді я здивувався: «Що це за божевільний?!». Але я прийшов таки на ту гру. Сів з тим чоловіком. Після гри я йому сказав. Що вперше і в останнє прийняв замовлення на цю зйомку та ефір. А надалі буду робити це безкоштовно. Настільки він пене запалив своїм вболівальниць ким настроєм.
Зараз нема його в живих. А був він неабияким фаном. Весь час орендував автобус для хлопчаків. Возив на змагання. Після тренувань годував у своєму барчику. Ми з ним також стали більш як брати.»

Мер міста Саєнко Олександр Якович також величезний любитель баскетболу. До речі, він впродовж 15-ти років був директором даного інтернату для дітей, що потребують соціальної опіки. Щодо захоплення баскетболом, те саме можна сказати і про оточення міського голови. Заступник – Довбуш Василь Миколайович та керівник апарату райради Петрушевець Володимир Володимирович – колишні затяті баскетболісти. Грали в одній баскетбольній команді і, схоже, в одній команді залишилися й зараз.

Сподвижники баскетболу черкаські та звенигородські, єднайтесь! Саме під такою ідеєю пройшла вся розмова баскетбольних діячів.
Слово дія хочеться принципово підкреслювати, тому що баскетбол – це середовище, в якому прийнято діяти і планувати, а не створювати видимість.