Новини клубу

Успіхи дитячих команд не можуть не радувати черкаського вболівальника, адже доросла команди приводів для радощі дала небагато – 9 місце турнірки і відносна невизначеність перспектив на наступний сезон. Юнацькі команди «Черкаських Мавп», як то кажуть, віддувались за своїх старших товаришів. Збірні команди 1994 та 1996 гору під керівництвом Максима Міхельсона привезли в Черкаси срібні медалі Всеукраїнської Юнацької Баскетбольної Ліги. Слід відмітити, що минулого року хлопці показали такий самий результат, і, як говорить тренер, стабільність – ознака майстерності. Про фінальні тури, проблеми та перспективи дитячого баскетболу ми поспілкувались з тренером «Фортеці-94» та «Лавіни-96» Максимом Сергійовичем Міхельсоном.

 

 

У чвертьфіналі ми здолали київський спортінтернат, у півфіналі перемогли минулорічного чемпіона «Хімік-95», але у фіналі поступились «Азовмашу». «Азовмаш» - дуже потужна команда, всі гравці були мало не на 10 см вище наших. Але скажу таке: в той день, за тих умов, за того суддівства ми ніколи б не змогли виграти цей матч. Не в моїх правилах жалітись на суддівство, і судив фінал досвідчений арбітр, але в якихось дрібницях було видно, що виграти нам не дадуть. Ось такий момент - за перші пару хвилин гри нам дали 12 фолів, проти двох зі сторони суперника. Зазвичай за гру ми порушуємо правила до 22 разів, а тут 12 порушень вже на старті гри. Хлопці вийшли на гру заведені на справжній бій. А битись нам і не дали. Будь-який дотик, будь-яка боротьба каралась фолом.

Якщо ж говорити про те, чи є це друге місце досягненням, порівняно з минулим роком, то скажу, що цьогорічне друге місце дійсно важче далось нам. Якщо минулого року ми вийшли у фінал зі зручного місця, завдяки перемозі над «Хіміком» в останньому турі регулярного чемпіонату, то цього року суперники у фіналі були серйозні.

 

 

Одразу скажу, що фінал програли ми, а не виграв його «Хімік». Злий жарт з нами зіграв той факт, що у нас не було ЖОДНОЇ серйозної офіційної гри у сезоні. Не було напружених кінцівок матчів, не було боротьби.  До того ж, лідери «Лавіни» лише нещодавно повернулись до активних тренувань. Команда Одеси дуже додала у зрості, вони були на голову вище нас. Ми програли 9 очок у фіналі, але по грі програвали і до 15. «Лавіна» показала свою гру лише тоді, коли вже не було тягарю відповідальності. В четвертій чверті ми програвали щось біля 18 очок, і саме тоді хлопці довели, що вони сильніші. Нам просто не вистачило часу, адже розрив почав скорочуватись з величезною швидкістю. Але баскетбол не знає умовностей на кшталт «якщо б». Не змогли, не впорались з хвилюванням.

 

 

Вже не вперше кажу про це, але повторюсь, що нам не потрібні медалі, кубки і титули. Наша мета – виховати майбутніх баскетболістів. От дивлюсь на тренерів, які виставляють старших дітей, грають всю гру основним складом, а решта гравців плаче після гри, бо їм не дали можливості вийти на паркет, і думаю.. навіщо? Мабуть, тренерами збірної хочуть стати.

 

Для нас досягнення – це прогрес гравців. Хтось пішов у прохід під кошик на фінальній грі, а раніше цього не робив? Це досягнення! Хтось не вмів вести м’яч лівою рукою, а на фіналі тренер суперників кричав своїм гравцям, що вони проти лівші грають? Це досягнення.

 

Також я намагаюсь не завантажувати хлопців тактичними схемами. Так, я пропагую хитрий і розумний баскетбол, але перш за все потрібно, щоб з наших дітей виросли особистості. От наприклад, грала одна команда в фіналі подвійний заслон, при якому гравець сам обирає, в яку сторону йому піти. А як же обагриш один в один? А як же ініциатива?

 

 

На жаль без протистояння ФБУ-УБЛ не обійшлось. «Черкаські Мавпи» представлені у ВЮБЛ 4 командами, які вийшли до фіналу. Ми подали заявку на проведення фіналу, і нам відмовили. Це при тому, що ми запропонували найкомфортніші умови - ПС «Будівельник» вважається непоганим майданчиком в Україні, та і Черкаси знаходяться в центрі країни, і усім було б зручно їхати. А в Одесі ми грали в залі ДЮСШ, і коло моєї лави запасних тіснились нечисленні батьки (фінали проходили у будні дні!). Де тут логіка? Нам сказали, мовляв, у себе в УБЛ командувати будете. До чого тут діти, я зрозуміти не можу.

 

 

Ми вже звертали увагу на цю проблему раніше. Стало відомо, що за команду київського спортивного ліцею виступав юнак 1993 гору народження. Більш того, цей гравець починав грати в Черкасах, але оскільки збірної 1993 року не було, і "Фортеці" не дозволили заявити його у свій склад, то він не зміг продовжити тренування в Черкасах. Окрім на рік старшого хлопця в складі киян були і гравці 1992 року народження, тобто 17-річні парубки! І ось знаючи про те, що гравець насправді 1993 р.н., відповідальна особа допускає його до змагань без будь-яких пояснень. Що ж тут можна додати, і як прокоментувати?

 

 

Якщо говорити про те, чи готові гравці «Фортеці» поповнити дубль «Мавп», скажу, що не готові. Взагалі, було б непогано дізнатись про політику клубу, щодо молоді, і формат турніру дублів на наступний рік. Якщо дати пару гравців «Фортеці» в дубль, то вони ж там лаву гріти будуть! Тренування вдень, а як же школа? Я б взагалі заявив «Фортецю» в змагання дублерів, тобто «Фортеця» і була б дублем. Якщо клуб дійсно націлений на виховання власних гравців, то такий варіант був би дуже корисним. Так, потрібно буде змиритись з тим, що пару років нас будуть «виносити». Але за цей час і загартується команда. Ось, наприклад, 1996 рік я б із задоволенням заявив за 1995. Тоді б хлопці бились на паркеті кожну гру.

 

 

Щоб розвивати баскетбол, запрошувати талановитих гравців, нам потрібен свій зал, я б навіть сказав "свій ДІМ".