Новини клубу

  Ще кілька років тому Микола Неухацький був капітаном та одним із лідерів «Черкаських Мавп», а вже сьогодні він виховує молоде покоління «Мавп». У цьому сезоні на плечі молодого тренера покладена робота з однією із наймолодших команд клубу - «Черкаські Мавпи-2001». Поспілкувавшись з новим тренером, ми зрозуміли тонкощі роботи з найменшими дітьми, специфіку тренувань чорногорської школи баскетболу та дізналися про користь різноманітних змагань та матчів для дітей.

– У минулому сезоні ви тренували дубль «Черкаських Мавп». Цього року ви розпочинаєте роботу з дітьми. Наскільки це є новий виклик для вас?

– У дублі я працював уже не з дітьми, а з юнаками, яким 15-17 років, то це різний баскетбол. До дублю приходять гравці, які вже мають певні навички гри у баскетбол. А діти 2001-го року народження – це дитячий баскетбол. Ми вперше їх набираємо, вони практично нічого не вміють. Їх потрібно навчити з нуля, як працюють руки, ноги, як вони повинні робити певні елементи. У дорослому баскетболі ми удосконалюємо фізичні, швидкісні, тактичні показники, а в дитячому ми прививаємо це все. Вчимо їх тим навичкам, яких вони ще не знають. До того ж дитячому тренеру досить складно працювати, він повинен постійно заохочувати дітей, прививати їм любов до баскетболу. Це, насправді, дуже важка праця. І я думаю, що бути дитячим тренером складніше, ніж працювати у професійній команді. Тому дитячі тренери – повинні бути основою баскетболу.

– Ви вже провели перші тренування з дітьми. З якими труднощами зіткнулися?

– Нещодавно в мене були перші збори з батьками. До цього я жодного разу не проводив батьківських зборів та і сам не дуже люблю брати у них участь. Тому перші збори були для мене бойовим хрещенням. Поспілкувавшись з батьками, я дізнався, що багато з них хотіли віддати своїх дітей на інші види спорту, але діти обрали баскетбол і вони почали ходити у секцію. Це добре, коли батьки прислухаються до дітей. З нашого боку повинні створюватися всі умови для дітей, які приходять на тренування. Певні труднощі пов’язані з тим, що ми дещо пізно почали робити цей набір. Ми лише почали тренуватися, а змагання розпочинаються через два місяці. За цей час ми не зможемо всьому навчити дітей, але вже будемо отримувати ігрову практику. З одного боку, це погано, що діти, ще нічого не вміючи, будуть грати, а з іншого – це «підігрів» їхнього інтересу, можливо, у них відразу «загоряться очі» і вони почнуть наполегливіше тренуватися.

– Команду 2001-го року народження Ви почали формувати ще весною під час фестивалю юнацького баскетболу в Черкасах. Чи можливо потрапити в команду зараз?

– Як на мене, ми постійно повинні бути в пошуку нових дітей. Через різні джерела, зокрема сайт клубу, будемо подавати оголошення про набір дітей до нашої команди. І вже з тих дітей, котрі прийдуть, робитимемо відбір. Тому що досить складно обійти всі школи і знайти потрібних нам дітей. Навіть на тих же уроках фізкультури не завжди можна визначити рухові, координаційні та інші навички дитини. Окрім цього, я вважаю, що у нашому клубі повинна бути основна команда кожного віку, і, окрім неї, має бути низка груп тієї ж вікової категорії, які хочуть потрапити в основну команду. Щоб одні діти прагнули потрапити до основної команди і працювали над цим, а інші – доводили, що вони перебувають у цій команді не дарма. Щоб у дітей була взаємна конкуренція. До того ж наявна тенденція, що з кожним роком кілька дітей припиняють займатися баскетболом. Тому, якщо зараз ми наберемо 12-16 осіб в команду, то шанс, що вони залишаться у нас до 16-18 років, мінімальний. Якщо зараз ми наберемо  12 гравців у команду, то потрібно, щоб була ще низка груп, з яких ми могли б у подальшому поповнювати склад основної команди.

– Команда «Черкаські Мавпи-01» у дебютному для себе році братиме участь у чемпіонаті ВЮБЛ. Наскільки важливими для дітей цього віку є такі змагання?

– Я думаю, що ці змагання потрібні для того, щоб тренери могли порівняти своїх дітей з іншими. Насправді, з самого раннього віку з дітьми потрібно займатися над технікою. Але це не дуже дітям цікаво. Діти приходять на тренування і переважно грають. З одного боку, це добре, а з іншого, погано, оскільки діти нічому не вчаться. Вони пристосовуються до гри в баскетбол, але як правильно виконувати той чи інший елемент не знають. Їх потрібно цьому вчити. Змагання хороші тим, що під час ігор ми бачимо, як діти застосовують певні елементи, які вони вивчили. Час тренувань ми не можемо витрачати на ігри, тому змагання – повинні бути як додатковий стимул для дітей, щоб вони продемонстрували свої найкращі навички у порівнянні з іншими дітьми. 

– Влітку ви відвідали Чорногорію, де проходив баскетбольний табір. Який досвід для себе здобули там і наскільки відрізняється баскетбол країн колишньої Югославії від України?

– Найперше – це те, що впадає в око. Так, це різний менталітет українців та чорногорців. Європейські та американські тренери говорять, для того щоб вивчити певний елемент в баскетболі, потрібно зробити від 5-ти до 15-ти тисяч повторень. Якщо їхні діти хочуть опанувати цей елемент, то вони працюють над цим елементом протягом тривалого періоду. Нашим дітям якщо щось набридло, то вони перестають це робити. З командою 01-го року народження я спробую цю методику. Звичайно, хотілося б, щоб вона була успішною. Якщо ми постійно працюватимемо над певними технічними елементами без ігрових та конкурсних вправ, то результат прийде. Але є велика вірогідність того, що більшість дітей просто не захоче займатися над цим, тому що їм буде нецікаво. У цьому плані чорногорці та серби кардинально відрізняються від нас.
  Також під час літнього табору мені сподобалося, що з кожними трьома дітьми працював один тренер. Це дає змогу спостерігати за кожною дитиною, підказувати їй, коригувати правильність виконання вправ. А коли до тебе приходять на тренування 25 осіб, то фізично не можна приділити увагу всім дітям. Взагалі мені сподобалося, що всі їхні тренери спілкуються та радяться один з одним. У кожного тренера є своя методика, але вони знаходять спільну мову та не бояться критики. У нас цього ще немає, тренери закриті і вважають себе професіоналами, яких не можна критикувати. У них у цьому плані все нормально, чорногорські тренери відкриті до діалогу. Черкаси повинні бути як бренд баскетболу. Щоб діти будь-якої вікової категорії були якісно навчені.

– Які завдання у роботі з «Черкаськими Мавпам-01» ставите перед собою на цей сезон?

– Складно формувати якісь завдання на цей сезон. По суті ми набираємо різних дітей, з різних шкіл. Основне наше завдання – створити кістяк команди, привити бажання ходити на тренування. Оскільки дуже часто діти кидають тренування, обирають інший вид спорту. Хочемо поставити все з нуля. Навчити дітей базової техніки, щоб вони володіли основними технічними навичками баскетболу. Коли я починав тренуватися у 16 років, то мене ніхто не вчив, як і що потрібно робити. Я брав м’яч і сам пробував виконувати ті чи інші елементи. Хотілося б, щоб дітям, які прийшли до нас, максимально все розповіли, показали та навчили. Вже їхня справа – поглинуть вони ці знання чи ні.  

– Ще одна команда, з якою ви працюєте – «Черкаські Мавпи-99»,  буде брати участь у дитячій Євролізі. Наскільки позитивною є ця участь для цієї команди?

– Для них це буде дуже великий досвід. За великим рахунком, ми з ними зараз ґрунтовно працюємо над фізичною та технічною підготовкою. Не відпрацьовуємо жодних комбінацій. Діти працюють суто індивідуально. Їм буде цікаво зіставити свої можливості з однолітками з інших країн. Фактично ми їм робимо підготовку до міжнародних змагань. І коли вони вже стануть професійними спортсменами, вони будуть готові до матчів закордонних. Якщо вони братимуть участь у Євролізі, то у них ростиме майстерність, у них з’являтиметься бажання наполегливіше тренуватися. З огляду на це, в Україні вони можуть досягти набагато кращих результатів. Тому, я вважаю, що це дуже хороша можливість для дітей.

– Нині отримуєте задоволення від роботи з дітьми?

– Коли я прийшов тренувати дубль «Черкаських Мавп», то це було моє навчання. Я з перших тренувань почав від них вимагати того, що я сам вмію і бачив на професійному рівні. І я, можна сказати, два роки намагався перебудуватися, оскільки починав розуміти, що діти цього ще не можуть робити, вони ще просто до цього не готові. Вони вчилися чогось у мене, а я в них. А зараз з 99-м роком я дивлюся, як з ними працювати. Перший рік – робота суто над технікою, це дуже копітка праця. Над кожною дитиною потрібен нагляд, кожну дитину потрібно навчити. А позитивний результат в тому, що з часом буде помітний результат твоєї роботи.

– А в цілому, як вважаєте, наскільки вдалою є система розвитку дитячого баскетболу, котру сповідують «Черкаські Мавпи»?

– Я думаю, це дуже хороша система. В Україні є схожі системи в Одесі, Южному, Маріуполі, Дніпропетровську та низка якісних ДЮСШ в Києві. За великим рахунком більше таких серйозних баскетбольних шкіл немає, де при клубі наявні команди кожного віку. Це хороша система, де діти з кожним роком піднімаються сходинкою вище, зростають і готуються до дорослого баскетболу.